У селищі Солотвино на Закарпатті наслідки занепаду соляних копалень загрожують довкіллю та місцевим мешканцям. З колишніх шахт у Тису щодня потрапляє близько 11 тонн кам’яної солі. Земля в окремих районах селища щороку просідає на кілька сантиметрів, а приблизно 130 будинків уже визнали непридатними для проживання.
Обвал соляних шахт призвів до того, що з території копалень безперервно просочується сіль у річку. Згідно зі звітом дослідження, щодня звідси в Тису потрапляє приблизно 11 тисяч кілограмів кам’яної солі. На місці дев’яти шахт сьогодні зяють величезні провалені кратери й поглинальні вирви, заповнені солоною водою, яка розчинила поклади солі в шахтах.
Кінець солевидобуванню, яке велося тут ще з часів Римської імперії, поклала радянська планова економіка. Проблеми в шахтах виникли через помилки в управлінні, надмірне використання вибухівки та проблеми з водовідведенням. Вибухи призвели до того, що в соляному масиві утворилися тріщини. Згодом вода почала проникати під землю, розчиняти сіль і спричиняти утворення порожнин.
Чому процес став незворотним
Наслідки примусових вибухових робіт посилилися через ліквідацію та занедбання систем водовідведення. "У 1967 році я перейшов до водовідливного відділу. Тоді вздовж доріг ще працювали канави, якими прісну воду відводили до Тиси. Тоді вода не потрапляла в шахту. Потім головний інженер родом із Донбасу вигадав одну раціоналізацію. Він скоротив штат, ліквідував кілька штолень і водовідливний відділ. За це отримав державну нагороду. Минуло п’ять-шість років – і з’явилися перші краплі води. Ми намагалися їх збирати, але коли прісна вода потрапляє в сіль, цей процес уже неможливо зупинити", – розповів місцевий шахтар Карой Такар.
Про проблеми з водовідведенням каже і заступник голови Солотвинської громади Янош Кочерга. "Це складна система. Тиса огинає Солотвино, тому й гідрогеологія тут досить непроста. Звичайно, свою роль відіграли занедбання систем водовідведення та масштабні вибухи, які проводили за радянських часів. Усе це разом призвело до того, що, хоча воду й намагалися відкачувати, процес уже став незворотним", – пояснив він.
За словами гідрогеолога Антала Шерфезе, відкачування води не дало результатів через величезні рахунки за електроенергію. На місці соляних масивів, які розчинила прісна вода, що проникла в шахти, поступово утворювалися карстові порожнини, а з часом над ними почала провалюватися земля. Одна з двох останніх шахт, які ще працювали, у 2007–2008 роках продовжила руйнуватися й обвалилася. До іншої у 2008 році прорвалася вода, і до 2010 року вона також обвалилася. Внаслідок цього було оголошено надзвичайну ситуацію державного рівня.
Зруйновані солотвинські шахти й досі, хоча й у менших обсягах, постійно насичують Тису сіллю. Із затоплених шахт солона вода просочується в підземні водоносні горизонти, а оскільки Тиса є найнижчою точкою в цій місцевості, підземні води також рухаються в її напрямку. Надзвичайно високу концентрацію солі в Тисі зафіксували у 2008 році. У наступні роки показники знизилися, однак протягом останніх років знову спостерігається тенденція до зростання.
Солона вода може завдавати шкоди екологічному стану заплав, а підвищення вмісту хлоридів у воді для зрошення може погіршувати якість сільськогосподарських угідь. Кількість солі, що просочується з території шахт, наразі не настільки велика, щоб спричинити значну шкоду живому світу Тиси, однак ситуація нестабільна, тому неможливо передбачити, чи не станеться в шахтах нового масштабного обвалення.
"Таке може статися навіть через сто років. Наприклад, якщо в цих підземних системах порожнин відбудеться значне зміщення, якась із шахт обвалиться ще більше, а всередину потрапить велика кількість глини, вона витіснить звідти солону воду. Рано чи пізно ця вода або вийде на поверхню, або безпосередньо потрапить у Тису", – вважає Шерфезе.
Сольове навантаження на Тису значно збільшується також через скидання в річку використаної солоної води з пляжів, які працюють для туристів. У Солотвині з часом навколо солоної води розвинувся цілий оздоровчо-туристичний бізнес: тут працюють готелі, де облаштовані басейни, до яких солону воду відкачують із солоних озер. А відпрацьована вода спочатку потрапляє в потічки, а звідти – в Тису. "Що тут відбувається влітку! Та на Мертвому морі стільки людей немає, скільки тут", – каже Такар.
За словами заступника голови громади, через війну людям складніше їздити на море, тому вони частіше обирають відпочинок на Закарпатті – одному з найспокійніших регіонів України.