Ой, мова, мова, "не та розмова, не тії слова"


На слова цієї народної пісні мене наштовхнули мої депутатські справи.

Розпочну з самого початку. У 2010 р. жителі мого рідного села повірили мені та обрали депутатом Аджамської сільської ради. Балотуючись на дану посаду, я обіцяв своїм виборцям розвивати економіку нашого краю. Мабуть, з огляду на це депутати і обрали мене головою постійної комісії з питань планування, фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку сіл громади, простіше – головою бюджетної комісії.

 Ось тут все і почалося.

Наша громада одна з найменших в Кропивницькому районі. Тому коштів на її діяльність обмаль. Маючи певний життєвий досвід, довелося вивчати всі можливі джерела наповнення бюджету. Оскільки я народився, вчився і починав свою трудову діяльність в рідній мені Аджамці, перш за все кинулося в очі те, що на даний час не використовується за призначенням. І в першу чергу це потужності  колишнього ВАТ «Кіровоградоблрибгосп», а нині ПрАТ «Кіровоградрибгосп». Більш ніж на 400 га землі, майже в центрі села, де повинні бути водойми,  розводитися та вирощуватися риба сьогоднішнього дня, і впродовж останніх 20-ти років,  росте бур’ян, очерет, а останнім часом і дерева.

Свого часу, при створені рибгоспу, було розроблено проект, змінено русло річки Аджамка, створено гідротехнічні споруди, які мали підтримувати екобаланс пойми річки.

А що ми маємо сьогодні? Замість водойм чагарники та зарослі очерету, які час від часу несвідомі  громадяни підпалюють, що в свою чергу загрожує безпеці, як  жителям села, так і тваринам та птахам, які занесені до «Червоної книги» та в’ють гнізда в очеретах. Річка обміліла, місцями майже пересохла, заросла чагарниками та очеретами. А я ще пам’ятаю часи, коли ми купались в ній.

Звичайно, як і в кожної здравомислячої людини і громадянина  в мене виникло питання: а хто ж власник тої землі, тих водних ресурсів, того потенціалу, що має примножувати  багатства нашої громади, створювати робочі місця для наших жителів?

І, довідавшись про власників, я прозрів, і згадалися слова тієї народної пісні: «не та розмова, не тії слова».

А виявилося, що власниками та керівниками ПрАТ «Кіровоградрибгосп» нині є родина наших майже «національних героїв» Ніцой. Так, так тих самих Ніцой Лариси та Андрія, які на весь світ віщають про важливість мови, про те, які вони «патріоти» рідної неньки України, як вони примножують її багатства, її співучу мову…

Так, я не помилився, поставивши три крапки.

Бо у мене як громадянина, людини, яка бажає добробуту і процвітання рідного краю, забракло слів.

Мова наша українська - гарна, багата, співуча, милозвучна, рідна і могуча. Та не в змозі вона висловити те обурення, як за її виспівуванням дехто забуває про людей, які живуть у ріднім краю. І, прикриваючись мовою, доводить до зубожіння свою країну тих, хто дійсно є творцем і носієм мови, багатства і величі Землі Нашої - Української.

Наші митці Ніцої, ставши власниками значного майна, забули головне – будь-яка власність, а особливо земля українська, з її річками, та джерелами, це перш за все відповідальність.  Відповідальність за її використання, за її збереження. Землю не можна купити просто так, на всякий випадок і залишити без догляду – хай стоїть, мовляв,  знадобиться колись. Це аморально, це злочин проти людяності.

С. Придибайло,

депутат Аджамської сільської ради,

голова постійної комісії з питань фінансів,

бюджету, планування соціально-економічного розвитку,

інвестицій та міжнародного співробітництва                        


Ви можете обговорити цей матеріал на наших сторінках у соціальних мережах