НЕУХИЛЬНО ДОТРИМУВАТИСЬ І ЗМІЦНЮВАТИ КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ

НЕУХИЛЬНО ДОТРИМУВАТИСЬ І ЗМІЦНЮВАТИ КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ


28 червня виповнюється 25 років від дня прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України Конституції Украіни . Цій події  був присвячений Круглий стіл "Конституція України - чвертьвіковий досвід: історія ухвалення, сьогодення та перспективи", проведений 25 травня Асоціацією народних депутатів України разом з Програмою "Рада".

В основу статті покладені тези виступу автора, народного депутата України ІІІ і ІV скликань, на засіданні Круглого столу.

Передусім я  вважав за необхідне відмітити, що прийнята майже через п'ять років після проголошення незалежності в обстановці гострих дискусій  Конституція, хоча й піддається критиці, не без підстав оцінювалася як така, що не поступалася  конституціям  більшості європейських держав. Безумовно, час від часу виникає потреба вдосконалення окремих її положень (меж вдосконаленню, як відомо, немає). Але головні проблеми у більшості випадків  пов'язані не зі змістом Основного Закону, а з його  тлумаченням і застосуванням, намаганнями практично всіх українських президентів переглянути Конституцію відповідно до своїх особистих потреб - "переробити її під себе". При цьому нерідко ігнорується   чи порушується встановлений порядок внесення змін (доповнень) до неї.

У зв'язку з цим виникає питання: А ЧИ Є СЬОГОДНІ В УКРАЇНІ  ЛЕГІТИМНО ДІЮЧА КОНСТИТУЦІЯ? Адже закон від 8 грудня 2004 року, згідно з яким  до неї були внесені зміни (Україна з президентсько-парламентської  республіки фактично  перетворювалася на парламентсько-президентську), 30 вересня 2010 року, після обрання Президентом України В.Януковича, МАЙЖЕ ЧЕРЕЗ 6 РОКІВ  від часу прийняття, Конституційним судом України був визнаний неконституційним "через порушення процедури при його розгляді і ухваленні".

Україні повертався статус  президентсько-парламентської республіки. Але  під час відомих подій  2013-2014 рр. дію  закону від  8 грудня 2004 року було відновлено. Фактично Верховна Рада скасувала рішення Конституційного суду, хоча такими повноваженнями Конституція України її не наділяє. Це ставить під сумнів законність ухвалених тоді ж парламентських рішень стосовно організацї державної влади, кадрових призначень. На думку багатьох правників, це був ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ.

Отже виникає необхідність знайти вихід з тупикової правової ситуації, що утворилася. Це мав би зробити Конституційний суд.

Дуже гострою проблемою є ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕУХИЛЬНОГО ДОТРИМАННЯ ПОЛОЖЕНЬ ОСНОВНОГО ЗАКОНУ, ЗМІЦНЕННЯ В ДЕРЖАВІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ. Тe, що зараз відбувається в Україні, це справжня біда. Ігнорування Конституції , порушення її положень стало звичайним явищем. Причому нерідко зловживають саме ті, хто має стояти на сторожі Конституції - президент, парламент, уряд, Конституційний суд.

Про це свідчить безліч прикладів. Ось лише деякі.

Ще в 1996 році була укладена невигідна для Українии, як показав час, Угода з Республікою Молдова про обмін територіями в районі Дунаю і Причорномор'я. Відповідно до статті 73  Конституції зміна території України може відбуватися лише за рішенням Всеукраїнського референдуму, який у даному разі не проводився. Без Однак Верховна Рада ратифікувала Угоду.

Відомо, яке незадовільне, справді катастрофічне становище склалося в нас з охороною здоров'я населення . Згідно зі статтею 49 Конституції існуюча мережа державних і комунальних  медичних закладів не може бути скорочена. Між тим за останні роки були закритті сотні  поліклінік, лікарень, фельдшерско-акушерских пунктів. У більшості сіл мережа їх фактично знищена. Що це є брутальним порушенням гарантованого Конституцією права на життя, народні депутати при ухваленні відповідних законів про вимоги Конституції навіть не згадують. Боюсь: вони її не знають.

Іноді порушення Основного Закону вчиняється свідомо, часом, я б сказав, ієзуїтськи. Ось приклад. Склалася практика, згідно з якою при затвердженні Державного бюджету на наступний рік призупиняється - на порушення статті 22 Конституції -  дія деяких законів стосовно пільг окремим категоріям громадян. Після цього  зазвичай група народних депутатів звертається до Конституційного суду з проханням дати висновок щодо конституційності відповідних положень закону. Конституційний суд, як правило, у своєму висновку відмічає їх неконституційність і вказує на втрачення ними чинності - з часу ухвалення рішення Конституційним судом. Все правильно: не підкопаєшся. Але секрет у тому, що своє заключення Високий суд ухвалює буквально в останні дні бюджетного року, коли виправити вже нічого не можна.

Задоволені всі. Народні обранці показують, що  "стоять на захисті  прав громадян": усвідомлюючи, що порушені їхні конституційні права,звертаються, як і належить, до Конституційного суду. Високий суд демонструє свою принциповість - визнаючи факт порушення Конституції, припиняє дію відповідних норм. Це влаштовує і Уряд,  оскільки дія положень, які порушують Конституцію, припиняється з часу прийняття  рішення Конституційним судом, коли практично вже нічого виправити не можна. Втрачають громадяни, бо декларовані Основним Законом пільги не спрацювують і ніхто за це не несе відповідальності.

Президент П.Порошенко навіть публічно хизувався тим, що "його радники запропонували варіант, як  внести в Конституцію положення про  "підтвердження  європейської ідентичності Українського народу і незворотності європейського та євроатлантичного курсу України"  - без проведення з цього питання  всеукраїнського референдуму".

В даному випадку йшлося про внесення до Конституції змін у питанні, що мають надзвичайно важливий, засадничий характер і тому неодмінно мають бути закріплені  у розділу першому Основного Закону - "Загальні засади". Що у відповідністі зі статтею 156 вимагає підтвердження всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Порошенко свідомо ігнорував цю обставину, обмежившись  пропозицією про внесення зміни до Преамбули Конституції та її розділів, що визначають компетенцію Верховної Ради, Президента та Уряду. Референдум формально не був потрібний.

Букви Конституцїї дотримали, але при цьому брутально були порушені її дух і воля Українського народу, в якому одностайної думки із згаданого питання немає. З цим погодилися і Конституцйний суд, і парламент.

На жаль, і наступник Порошенка  на президентському посту на кожному кроці демонструє неповагу (чи незнання?)  Конституції .

Досить згадати його "вільне" поводження з Конституцйним судом, фактичне перетворення Ради національної безпеки і оборони України із координуючого і контрольного на каральний орган для застосування репресій проти опозиційних партій, засобів масової інформації, політичних і громадських діячів. Тенденція до зосередження в своїх руках, по суті, диктаторських повноважень,

створення  жорсткої президентської вертикалі все більше проглядається у діях В.Зеленського як глави держави, у тому числі і в його пропозиціях стосовно реформування системи місцевого самоврядування (статус і повноваження префектів).

Я вже не кажу про горезвісні закони про так звані "люстраццію" і "декомунізацію", з мовних питань, невідповідність яких демократичній практиці європейських держав, порушення в них загальновизнаних  у демократичному світі прав громадян відмічалися у висновках європейських правових інституцій.

Зокрема Венеціанської комісії.  Додам лише, що обіцянки керівництва укрїнського  парламента переглянути згадані закони так і не були виконані. А наш "найконституційніший" Конституційний суд визнав їх "такими, що відповідають Конституції України".

Новообраний Президент обіцяв при вирішені найважливіших питань державного життя  враховувати думку народу. Але нав'язуване ним  зняття мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських угідь є не тільки порушенням положення Конституції  України про землю як об'єкт права власності Українського народу, а  й свідомим   ігноруванням волі переважної більшості громадян, передусім селянства, що загрожує дуже небезпечними наслідками.

З таким ставленням до Основного Закону  визначення в ньому  нашої держави як "правової' (так само, як і "незалежної", "соціальної", "демократичної") залишиться лише в тексті Конституції.

При вдосконаленні Основного Закону варто подумати про створення ДОДАТКОВИХ ГАРАНТІЙ  СТАБІЛЬНОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ, зміцнення демократичних засад, реалізації конституційних прав і свобод громадян.

Привертає увагу пропозиція, яка висловлювалася в пресі, - про можливість заснування "принципово нового найвищого представницького органу - ВСЕУКРАЇНСЬКИХ УСТАНОВЧИХ ЗБОРІВ" (як варіант, це могла б бути "верхня палата парламенту" з відповідними повноваженнями) при зосередженні діяльності нинішньої Верховної Ради, як нижньої палати,   на законодавчому, правотворчому забезпеченні  реалізації Основного Закону, діяльності державного організму і парламентському контролі.

Певне уявлення про таку структуру  може дати примірний перелік проблем, які вона б могла розглядати:

- Яку державу ми будуємо (дати відповідь на сакраментальне питання, поставлене ще Президентом Л.Кучмою);

- До якої гілки влади налехить президент України, що має значення для діяльності всіх гілок влади;

- Як вдосконалити діяльність Конституційного суду;

- Юридична доктрина;

- Питання, які виносяться на всеукраїнські референдуми;

- Концепція  здійснення парламентського контролю;

- Концепція основних кодексів (системних законів);

- Концепція кадрової політики (ніколи ще в Україні не була такою бездарною і руйнівною  організація роботи з кадрами, що призвело до втрати професіоналізму практично в усіх сферах державного життя і безпрецедентного поширення корупції);

- Як реально вдосконалити виборчу систему, щоб до парламенту обирались дійсно достойні, чесні, порядні люди, підготовлені до законотворчої роботи, виключити можливість того, що, як повідомлялось у ЗМІ, після двох років депутатської роботи майже половина членів фракції "Слуга народу" стали мільйонерами, та інші.

Нагальною є потреба суттєво ПІДНЕСТИ ПРОФЕСІЙНИЙ РІВЕНЬ ЗАКОНОТВОРЧОЇ РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ, якість ухвалюваних нею правових актів. Звертає на себе увагу надзвичайно висока питома вага тих, якими вносятся численні зміни чи доповнення до раніше прийнятих законів. Нерідко при цьому доводиться вносити корективи, які пропонувалися ПРАВОВИМИ УПРАВЛІННЯМИ  Апарату Верховної  Ради, але були ігноровані. Потрібно піднести роль цих важливих структур, де працюють висококваліфіковані фахівці, зважати на  їх висновки  щодо законопроектів, які виносяться на розгляд Верховної Ради.

Більш активною має бути роль і відповідальність голів парламентських комітетів у дотриманні  конституційних вимог у законодавчому процесі. Тут називалася цифра - досі  прийнято лише 30 відсотків законів, розробка і ухвалення яких передбачена Конституцією. А від часу прийняття Конституції минає 25 років!

Свого часу мені довелось очолювати Комітет з питань національної безпеки і оборони. Першим своїм завданням ми вважали приведення законодавства  у цій сфері до вимог Конституції. Тоді були розроблені і прийняті Верховною Радою практично  всі правові акти, передбачені Основним Законом (крім закону про Службу безпеки, який, наскільки мені відомо, й досі не прийнятий).

Прикро спостерігати обстановку у сесійному залі, непристойну поведінку багатьох народних обранців.Стаорюється враження, що більшість з них не знають Конституції і не прагнуть знати, голосують "як треба". Тим паче, що орієнтуватись нескладно: сказав головуючий: "Прошу проголосувати, підтримати", значить, слід голосувати "за". Каже: "Прошу голосувати", значить - можна віддати голос "проти".

На завершення хотів би сказати ще про  ВПЛИВ НАУКОВОЇ ЮРИДИЧНОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ на законотворчу роботу. У нас є Національна Академія наук, Академія правових наук, безліч юридичних вузів, факультетів і кафедр. Але їхній голос чути дуже рідко. Це ж стосується і багатьох народних депутатів попередніх скликань Верховної Ради - людей з багатим життєвим і професійним досвідом, який, на жаль,  використовується слабо.

Отже, для зміцнення конституційних засад нашого суспільства нам є над чим працювати.

Георгій Крючков


Ви можете обговорити цей матеріал на наших сторінках у соціальних мережах