Ленінська спадщина в Україні. До 151-ої річниці з дня народження В.І.Леніна

Ленінська спадщина в Україні. До 151-ої річниці з дня народження В.І.Леніна


Олігархо-нацистська влада в Україні 9 квітня 2015 року через свій кишеньковий буржуазний парламент прийняла антиконституційний, антинародний і антиукраїнський закон про так звану “декомунізацію”.

Прийняттям цього закону влада потопталася, також, по Декларації про державний суверенітет України та по долі мільйонів українців.

За звірячою ненавистю до радянського періоду історії України, нинішня влада не помітила, як заклала основу самознищення української державності.

Заперечуючи і засуджуючи радянський період історії України, як складової частини великої держави – Союзу Радянських Соціалістичних Республік, вони забули, що саме завдячуючи Великій Жовтневій Соціалістичній революції, радянській державі і Комуністичній партії, Україна утвердилася як держава і до 1991 року входила у десятку передових, розвинутих країн світу. А перші керівники СРСР  В.І. Ленін і Й.В. Сталін зробили все для того, щоб Україна приросла територією та повернула свої західні землі.

Тому чистим фашистським дикунством є знищення пам’ятників В.І. Леніну.

Українські нацисти і їх прихильники, оправдовуючи свої злочинні діяння, часто закидають:  В.І. Ленін нічого не зробив для України і українців. Таке казати  і робити можуть тільки деградовані люди, які не знають і знати не хочуть справжньої історії  Радянської  України.

Роль і значення радянської влади і В.І. Леніна у становленні України як високо розвинутої індустріально-аграрної держави - величезна. Як спадщину Леніна Україна отримала і реалізувала перший загальнодержавний перспективний план технічної реконструкції і розвитку економіки на найновішій електроенергетичній основі.

В 2021 році минає 100 років з початку виконання ленінського плану ГОЕЛРО – державної програми електрифікації молодої країни Рад.

В.І. Ленін правильно оцінив роль електроенергетики ще задовго до Великої Жовтневої Соціалістичної революції. На відміну від Маркса, який вважав капіталізм як епоху пари, він вважав, що соціалізм  стане епохою розвитку електроенергетики.

В 1901 році В.І. Ленін писав: “В даний час, коли можлива передача електричної енергії на віддалі – немає ніяких технічних перешкод в тому, щоб скарбами науки і мистецтва, віками накопленими, користувалося все населення розміщене більш-менш рівномірно по всій країні”.

Вже в січні 1918 року за ініціативою В.І. Леніна відбулася І Всеросійська конференція електропромисловості. За наслідками її роботи у травні 1918 року було створено державний орган “Електробуд” і Центральну електротехнічну раду (ЦЕР) – правонаступницю і продовжувача справи Всеросійських електротехнічних з’їздів, які проводилися ще до революції.

В грудні 1918 року ЦЕР створила Бюро по розробці загального плану електрифікації країни. Так розпочалася велика робота по підготовці державного плану електрифікації.

Весь 1919 рік тривала ця робота під безпосереднім контролем голови Ради Народних Комісарів (РНК) і Ради Праці і Оборони  В.І. Леніна.

7 лютого 1920 року за ініціативою В.І. Леніна Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК) прийняв рішення про створення державної комісії в справах електрифікації країни.

21 лютого 1920 року президія Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) прийняла постанову про склад цієї комісії на чолі з соратником В.І. Леніна  Г.М. Кржижановським, бувшим директором Московської електростанції “Електропередача”.

24 лютого 1920 року Рада Праці і Оборони затвердила, а В.І. Ленін, як голова Ради, підписав положення про державну комісію  в справах електрифікації, за скороченою назвою ГОЕЛРО.

До роботи комісії було залучено до 200 спеціалістів електротехнічної та інших галузей народного господарства. В ній працювали інженери і науковці старої російської дореволюційної школи.

Виступаючи на Московській губернській конференції  РКП(б)  21 листопада 1920 року, В.І. Ленін сказав свою знамениту фразу: “Комунізм ­- це є радянська влада плюс електрифікація всієї країни, бо без електрифікації підняти промисловість неможливо”.

На початку грудня 1920 року розроблений державний  план електрифікації був затверджений на розширеному засіданні комісії  ГОЕЛРО.

Цей орган створив план, який ввійшов  в історію, як видатне явище в економіці і промисловості окремої держави. План ГОЕЛРО заклав основу індустріалізації країни – СРСР, а в його складі – Української РСР. Він був оригінальним і аналогів йому в світі не було. Його пробували копіювати в США, Німеччині, Франції, Польщі, Японії та інших країнах, але він був неповторний.

План ГОЕЛРО був розрахований на 10-15 років і передбачав програми “А” і “Б”. Програма “А” передбачала відновлення зруйнованого війною електричного господарства  країни, яка була виконана вже в 1926 році.

Програма “Б” передбачала будівництво 30 нових електростанцій – 10 гідроелектростанцій (ГЕС) і 20 теплоелектростанцій (ТЕС) та створення єдиної централізованої енергосистеми (ЛЕП).

І все це прив’язувалося до планів розвитку територій. Було виділено 7 основних економічних районів: Північний, Центрально-промисловий, Південний, Приволзький, Уральський, Кавказький, Західного Сибіру і Туркестану.

В плані ставилося завдання будувати ГЕС на річках, де  для цього вигідні умови, а ТЕС ближче до родовищ кам’яного і бурого вугілля, торфу та іншої сировини, щоб потім передавати електроенергію по проводах.

При розробці плану ГОЕЛРО найбільша увага приділялася  Південному економічному району до якого входили відповідні території Російської  Федерації  і землі Української РСР без урахування кордонів між республіками.

В цьому районі було заплановано найбільше електростанцій в Українській РСР на Придніпров’ї  і Донбасі. Передбачалося будівництво 9-ти електростанцій, зокрема Штерівської, Гришинської (Червоноармійської), Лисичанської, Ізюмської, Петрівської, Юзівської (Донецької), Макіївської, Олександрівської (Запорізької або Дніпровської ГЕС) і Буцької.

У перспективі в Українській РСР планувалося створити єдину енергетичну систему із 24 електростанціями.

29 грудня 1920 року план ГОЕЛРО схвалив VIII Всеросійський з’їзд Рад і доручив Всеросійському ЦВК,  Раді Народних Комісарів, Раді Праці і Оборони та президії Вищої Ради Народного Господарства завершити розробку цього плану і затвердити його в найкоротший строк.

Виступаючи на з’їзді Рад, В.І. Ленін назвав план ГОЕЛРО другою програмою партії.

В 1921 році IX Всеросійський з’їзд Рад остаточно затвердив державний план електрифікації країни Рад , який ввійшов в історію, як план ГОЕЛРО.

В січні 1921 року у Москві була створена комісія по будівництву електростанцій в Придніпров’ї - Дніпробуд.­­

Завдання про проектування гідроелектростанції на Дніпрових порогах -  Дніпровської ГЕС (Дніпрогесу) було видано 5 березня 1921 року.

В квітні 1921 урядом Української РСР була створена комісія в справі електрифікації території України.

Дніпровську ГЕС планувалося побудувати потужністю 200 млн. кВт з подальшим її розширенням.

27 листопада 1926 року Центральний Комітет Комуністичної Партії Радянського Союзу і Раднарком СРСР  прийняли рішення про будівництво Дніпровської ГЕС, першу чергу якої було введено в експлуатацію 1 жовтня 1932 року з потужністю 310 тис. кВт.

Дніпрогес імені В.І. Леніна стала найбільшою електростанцією в Європі із самою низькою в світі собівартістю кВт-год. електроенергії. Проектна собівартість  була встановлена 0,6 коп. за 1кВт-год, а фактично в 1934 році собівартість склала 0.44 коп.

На 1932 рік, завдяки новозбудованим згідно плану ГОЕЛРО електростанціям, потужність всіх електростанцій в Україні зросла у 7 разів порівняно із 1913 роком.

Цьому сприяло будівництво не тільки великих гідро - і теплоелектростанцій, а й невеликих гідроелектростанцій, які будувалися на територіях,  де немає великих річок і корисних копалин. Вони повинні були забезпечити електроенергією сільські населенні пункти та їх виробничі і соціально-культурні об’єкти.

Я горджуся тим, що на моїй рідній Уманщині за планом ГОЕЛРО була побудована перша в Україні мала гідроелектростанція. Ще більшою гордістю ця подія є для жителів Маньківщини на території якої була побудована Буцька ГЕС і в будівництві якої вони брали безпосередню участь.

Це була перша державна сільська гідроелектростанція в Україні.

Проектування і будівництво Буцької ГЕС тривало протягом 1926 – 1929 років. Будувалася  вона в межах Буцького каньйону на річці Гірський Тікич (басейн річки Південний Буг). В документах сказано, що розвідка, планування, спорудження та експлуатація гідроелектростанції на р. Гірський Тікич проводиться біля села Антонівка Буцького району Уманського округу (нині Маньківський район Черкаської області).

7 листопада 1929 року, в день 12-ої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, Буцька ГЕС була введена в експлуатацію. В день введення в експлуатацію гідроелектростанції на її території було урочисто відкрито погруддя  В.І. Леніна, як  подяка вдячних жителів за ленінський  план електрифікації їх території. На жаль, в 2014 році українські фашисти зруйнували пам’ятник.

Газета “Селянська правда”, орган Уманського окружкому Компартії України, 11 листопада 1929 року написала: “Понад 2,5 роки тому на цьому місці була пустеля, хаотично розкидані брили каменю, серед яких бурхливий Тікич століттями пробивав собі шлях. А зараз волею партії за Ленінським планом ГОЕЛРО побудовано в нашому окрузі і республіці сільську гідроелектростанцію, яку названо на честь Всеукраїнського старости Г.І. Петровського”.

На момент відкриття станція забезпечувала електроенергією 2 райцентри – Буки і Маньківка та 3 села- Антонівка, Кислин і Нова Гребля.

Згодом були електрифіковані села Червоний Кут, Попівка, Дзендзелівка, Іваньки,   Русалівка, млин с. Багва. Було збудовано 100 км. ЛЕП, встановлено 20 трансформаторів, 2350 лампочок, 20 електродвигунів у млинах, маслоробках та майстернях.

Буцька ГЕС з року в рік нарощувала виробництво  електроенергії, одночасно розширювалася електромережа.

Перед Великою Вітчизняною війною станція забезпечувала електроенергією 29 колгоспів, 2 цукрових  і спиртових заводи, 6 млинів, 3 маслоробні, 7 майстерень, 8 радіовузлів, 16 кормопунктів та 5836 житлових будинків.

В 1939 році колектив Буцької ГЕС брав участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві. Станція виробляла 125 млн. кВт/год дешевої електроенергії.

Після Великої Вітчизняної війни робота ГЕС була відновлена, потужність її зростала, а енергопостачання  населених пунктів розширювалося.

В 1991 році Буцька ГЕС припинила своє існування. Настав період руїни.

Але побудована в радянський період потужна єдина енергетична система України ще продовжує працювати. Тому не слід забувати українцям, що біля основи створення цієї системи стояв В.І. Ленін, засновник і перший керівник великої держави – СРСР, в склад якої входила Українська РСР і на території якої за Ленінським планом ГОЕЛРО були побудовані  гігантська Дніпровська ГЕС і сільська Буцька ГЕС та десятки інших ГЕС, ТЕС і АЕС.

Роєнко В.Г.,

перший секретар

Черкаського обкому КПУ,

народний депутат України

двох скликань по Уманському в.о.


Ви можете обговорити цей матеріал на наших сторінках у соціальних мережах