1–2 СЕРПНЯ 40-го: ВХОДЖЕННЯ ДО ВЕЛИКОЇ СІМ‘Ї РАДЯНСЬКИХ НАРОДІВ

1–2 СЕРПНЯ 40-го: ВХОДЖЕННЯ ДО ВЕЛИКОЇ СІМ‘Ї РАДЯНСЬКИХ НАРОДІВ


Проживавшие на территории Бессарабии и Северной

Буковины, главным образом, украинцы и молдаване

получили возможность войти в дружную семью

советских народов и зажить новою жизнью, – жизнью

народа, освобождённого от власти румынских бояр –

помещиков и капиталистов.

В.М.Молотов1 серпня 1940 року

Увазі шановних читачів пропонується продовження документально -публіцистичної розвідки щодо перебігу доленосних подій 80-річної давнини на терені Північної Буковини та Північної і Південної

Бессарабії (дивись).

Сьогодні мова піде про законодавче закріплення волі населення цих земель щодо возз'єднання частини Бессарабії і Північної Буковини із своїми єдинокровними братами, що входили до великої сім'ї радянських народів.

Що ж до розмежування новоприєднаних територій, то, за твердженням академіка В.М.Литвина, у керівників Української РСР і Молдавської автономії у складі УРСР були різні підходи. Молдавські керівники пропонували передати утворюваній Молдавській союзній республіці з центром у Кишиневі всю територію автономної республіки (за винятком трьох районів) і шість з дев'яти повітів Бессарабії. Північний Хотинський повіт, який у минулому становив частину Буковинського краю і був населений переважно українцями, вони пропонували віддати УРСР. Два південних повіти Бессарабії – Аккерманський та Ізмаїльський, де молдавани були у меншості, вони теж погоджувалися віддати Україні, але сам Ізмаїл вимагали включити в кордони Молдавії, щоб мати вихід до Чорного моря.

М.С.Хрущов запропонував ділити територію строго за етнографічною ознакою. В Молдавській АРСР, за переписом 1939 року, налічувалося 304 тис. українців (50,7 відсотка всього населення), 171 тис. молдаван (28,6 відсотка), 61 тис. росіян (10,2 відсотка населення). В Аккерманському повіті налічувалося 368 тис. осіб, з них 19,6 відсотка – молдавани, 39 відсотків – українці та росіяни, 43 відсотки – болгари, німці, гагаузи та євреї. В Ізмаїльському повіті проживало 256 тис. осіб, з них 32 відсотки – молдавани, 34,7 відсотка – українці та росіяни, 33,3 відсотка – болгари, гагаузи та представники інших національностей. Звідси керівництво УРСР на чолі з впливовим у Москві М.С.Хрущовим робило висновок про те, що до УРСР мають бути приєднані північний і два південних повіти Бессарабії у повному складі, а також сім районів Молдавської АРСР з переважно українським населенням.

Обрана на багатолюдному мітингу, що відбувся у перший день визволення у Чернівцях, делегація від трудящих Північної Буковини у складі 8 чоловік (Панчук, Михальчук, Козачук, Павлюк, Олійник, Антонюк та ін.) одержала повноваження просити Радянський уряд включити край до складу Української РСР.

Це доленосне питання вирішувалося на VII сесії Верховної Ради СРСР, яка проходила у Москві 1–7 серпня 1940 року.

Серед шести питань, які були затверджені для розгляду на сесії, другим (після доповіді про зовнішню політику Уряду) стояло питання «Про утворення Союзної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки і про включення північної частини Буковини та Хотинського, Аккерманського, Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».

О 7 годині вечора 1 серпня під головуванням Голови Ради Союзу А.А.Андрєєва (секретар ЦК ВКП(б)) розпочалося перше спільне засідання Ради Союзу і Ради Національностей. Головуючий повідомив, що в залі разом з Повноважними Комісіями Литви, Латвії та Естонії присутня і делегація від трудящих Бессарабії і Північної Буковини. Після привітань членів Повноважних Комісій і делегації А.А.Андрєєв надав слово для доповіді по першому пункту порядку денного – про зовнішню політику Уряду – Голові Ради Народних Комісарів Союзу РСР і Народному комісару закордонних справ В.М.Молотову.

Серед інших зовнішньополітичних тем доповідач досить стисло (враховуючи, що відповідні документи повністю були опубліковані 28 червня 1040 року) розповів про мирне розв'язання конфлікту між Радянським Союзом і Румунією щодо Бессарабії і північної частини Буковини, який затягнувся на 22 роки.

Завершуючи тему приєднання цих територій до Радянського Союзу, Голова РНК заявив, що їх народи одержали можливість увійти до дружньої сім‘ї радянських народів (дивись епіграф нашого матеріалу) та наголосив (цитуємо за російським виданням, бо, на жаль, стенографічного звіту сесії українською мовою у бібліотеках Києва не вдалося відшукати): «Мы знаем теперь, с какой великой радостью население Бессарабии и Северной Буковины вступило в ряды советских граждан. Таким образом, территория Советского Союза увеличилась присоединением Бессарабии, площадью в 44,5 тысячи квадратных километров, с населением 3 миллиона 200 тысяч человек, и присоединением Северной Буковины, площадью в 6 тысяч квадратных километров, с населением свыше 500 тысяч человек.

Границы Советского Союза передвинулись, в связи с этим, на запад и дошли до реки Дуная, являющейся, после Волги, самой мощной рекой в Европе и одним из важнейших путей товарообмена для ряда европейских стран».

В обговоренні доповіді Молотова виступив депутат О.С.Щербаков (перший секретар Московського комітету і Московського міськкому ВКП(б), який серед інших успіхів зовнішньої політики відзначив важливість влиття до сім'ї народів Радянського Союзу Бессарабії і Північної Буковини: «Капиталистическому миру пришлось ещё раз потесниться и отступить, а Советский Союз ещё далее продвинул свои границы. Мирным путём разрешен советско-румынский конфликт по вопросу о Бессарабии и северной части Буковины». Він нагадав учасникам засідання, що «Искони связанная с Россией, коренная часть России – Бессарабия насильственно отторгнута от Советского Союза (России) румынскими войсками в 1918 г., в дни, когда молодая советская республика была ещё слаба в военном отношении, когда ей приходилось отбивать полчища белогвардейцев и интервентов».

«Советский Союз никогда не мирился с фактом насильственного отторжения Бессарабии, – підкреслив О.С. Щербаков.– В течение 22 лет Советский Союз добивался мирного разрешения бессарабского конфликта. И вот теперь историческая справедливость восторжествовала: Бессарабия вновь воссоединилась с советской страной. Трудовой народ Бессарабии влился в великую семью народов Советского Союза. В эту же великую семью влились также единокровные братья украинцы – жители северной Буковины».

Після цього виступу депутати вирішили дебатів по доповіді не відкривати і схвалити зовнішню політику Уряду.

Друге питання порядку денного: про утворення Союзної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки і про включення північної частини Буковини та Хотинського, Аккерманського і Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки розглядалося о 6 годині вечора 2 серпня 1940 року на другому спільному засіданні Ради Союзу і Ради Національностей, яке проходило під головуванням Голови Ради Національностей М.М.Шверника (голова ВЦРПС).

Дебати відкрив Голова Ради Народних Комісарів Молдавської автономної республіки, депутат Т.А.Константинов (виступав молдавською мовою, переклад російською мовою здійснював депутат С.С.Зеленчук). Він спочатку дав оцінку наслідкам румунського панування у Бессарабії. «За период румынской военной оккупации промышленность Бессарабии была почти полностью уничтожена. Плодороднейшая Бессарабия стала краем нищих, обездоленных людей, социальных болезней, голода, необузданного полицейского террора, – наголошував керівник молдавського уряду. – Румыния не считала Бессарабию своею: не строила дорог, шкод, больниц и т.д. Крестьянские земли были отобраны и переданы румынским помещикам и кулакам, которые довели бессарабских крестьян до пределов крайнего обнищания».

А потім зіставив цю гірку картину з результатами господарських і культурних успіхів Молдавської АРСР.

Закінчив свій виступ Т.А.Константинов обґрунтуванням пропозицій щодо вирішення подальшої долі визволених територій. Суть їх зводилася до наступного. Раднарком Молдавської АРСР і Молдавський обком КП(б)У пропонували возз'єднати молдавське населення Бессарабії з молдавським населенням Молдавської автономії та створити Союзну Молдавську РСР із районів з переважаючим молдавським населенням, що входили до складу автономії, і шести повітів Бессарабії: Бельцівського, Бендерського, Кагульського, Кишинівського, Оргіївського і Сорокського. Інші повіти Бессарабії – Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський – з переважаючим за чисельністю українським населенням передбачалося включити до складу Української РСР. Разом з тим пропонувалося до її складу передати також ті райони Молдавської РСР, в яких більшість населення становили українці. Така ж пропозиція стосувалася і північних буковинських територій: «теперь освобожденный народ Северной Буковины, связанный общностью исторической судьбы, языком и национальным составом с Украинской ССР, получил возможность воссоединиться в едином Советском государстве со всем великим украинским народом».

Ці пропозиції, заздалегідь погоджені з українською стороною, розвинув і підтримав у своєму виступі (українською мовою) Голова Раднаркому Української РСР Л.Р.Корнієць. Символічним є той факт, що як депутат він представляв Камінь-Каширський виборчий округ Волинської області, тобто ту частинку української землі, яка менш ніж за рік перед тим стала радянською.

Наведемо два фрагменти його виступу. Перший – щодо віри у визволення братів, примусом окупованих румунами, та про атмосферу зустрічі червонозоряних визволителів: «Тяжелое чувство испытывал народ УССР, видя, как живут его братья, насильно захваченные румынскими оккупантами. Народы Бессарабии и Северной Буковини ждали и верили, что придет час освобождения и воссоединения. Народ Советской Украини знал и верил, что придет желанный час; он настанет...

Вступление частей нашей доблестной Красной Армии на территорию Бессарабии и Северной Буковины население этих районов встретило как величайший праздник, бойцов и командиров Красной Армии – как своих братьев. Наши бойцы пришли не как завоеватели, а как друзья, как родные братья народов, населяющих эти области, насильно отторгнутых от родины».

У другому фрагменті йшлося про підтримку прохання молдавського керівництва (нагадаємо, що автономія знаходилася у складі УРСР), схваленого Урядом Союзу РСР і ЦК ВКП(б), та про утворення двох нових українських областей.

«Товарищи депутаты! Я целиком и полностью присоединяюсь к тому, что сказал в своей речи депутат Константинов. По вопросам границ между Молдавией и Советской Украиной и о том, что отходят к УССР уезды Аккерманский, Измаильский, Хотинский и Северная Буковина, которые преимущественно населены украинцами, у нас есть полная договоренность, –запевнив Л.Р.Корнієць. – В установлении границ мы руководствовались одним стремлением и желанием дать полную возможность для хозяйственного и экономического расцвета, а также расцвета национальной по форме и социалистической по содержанию культуры молдавского и украинского народов Бессарабии и Северной Буковины». І далі глава Уряду Української РСР висловив пропозиції щодо державного облаштування визволених українських етнічних територій: «Я прошу Седьмую Сессию Верховного Совета СССР воссоединить население Измаильского, Аккерманского и Хотинского уездов и Северной Буковины в едином украинском Советском государстве, в едином великом украинском народе и на отходящей к Украинской ССР территории образовать две новые области: Черновицкую с центром в городе Черновцах и Аккерманскую с центром в городе Аккермане. Темное время колониального гнета и жестокой зксплуатации никогда уже не возвратится на вольную землю Бессарабии и Северной Буковины».

Після цього виступу у роботі сесії була оголошена перерва на п'ятнадцять хвилин. Цікава така деталь. Коли відновилися засідання, на запитання головуючого, чи вимагає хтось із депутатів перекладу промови Корнійця, всі однозначно відповіли: ні. Потому до зали зайшли члени делегації від трудящих Бессарабії і Північної Буковини, яких депутати зустріли стоячи, бурхливими оплесками, що переходили в довготривалу овацію.

Слово від трудящих Бессарабії отримала З.А.Кречунеску – стара вчителька початкової народної школи з міста Оргіїв. «От имени миллионов освобожденных людей заверяем вас, товарищи депутаты, что скоро научимся жить по-советски, работать по-стахановски, защищать свою волю, обретенное счастье по-сталински, – схвильовано заявила тепер уже радянська вчителька.– Мы навсегда освобождены от капиталистического рабства, от ярма румынских бояр и помещиков, мы стали гражданами Советского Союза и крепко будем охранять родную страну. Не пить вражеским коням воды из наших рек, не лакомиться чужестранцам плодами наших цветущих садов и виноградников».

Думи і сподівання трудящих Північної Буковини висловив на сесії чернівчанин Н.С.Михальчук. Його порівняно коротка промова, яка шість разів переривалась бурхливими оплесками і довготривалими оваціями, містила розповідь про нужденне, безпросвітне життя буковинців, сотні років штучно відірваних від своїх єдинокровних братів-українців. Зазначивши, що чорною хмарою душила народ кабала гнобителів, Н.С.Михальчук навів конкретні факти того, як за два десятка літ панування Румунії край було доведено до небувалого виснаження. Поміщики сиділи на шиї селян, висмоктуючи кров хліборобів. 67 відсотків селянських господарств бідняків і середняків мали лише 18 відсотків землі. Решта була в руках поміщиків і куркулів. Не кращою була й доля робітництва. Робочий день тривав не менше 12-13 годин на добу, а в пекарнях і на ковбасних заводах працювали за мізерну працю до 18 годин. Промовець висловив щиру подяку трудящих визволеного краю за спромогу розправити крила, за одержану землю, за можливість будувати нове, соціалістичне життя і запевнив, що пліч-о-пліч, рука в руку з усім радянським народом буковинці зміцнюватимуть свою нову, Радянську Батьківщину, забезпечать безперебійність роботи фабрик і заводів.

Завершив свій виступ посланець буковинців такими словами: «Трудящиеся Северной Буковины горят пламенным желанием навсегда воссоединиться с украинским народом в едином украинском социалистическом государстве. Мы просим включить территорию Северной Буковины в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

Трудящиеся Северной Буковины заверяют вас – мы будем верными сынами своего социалистического Отечества и вместе со всеми народами Советского Союза будем с честью охранять неприступность нашей советской Отчизны».

Після виступу Н.С.Михальчука головуючий запропонував делегатам трудящих Бессарабії і Північної Буковини зайняти місця серед депутатів Верховної Ради та запросив до слова академіка зі Львова, депутата К.Й.Студинського. Це був його другий за десять місяців виступ на сесії Верховної Ради СРСР. Як уже зазначалося (дивись номер за 1 листопада 2019 року), у листопаді 1939 року Кирило Студинський був членом Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України і тоді у своєму виступі заявив: «Ми добровільно ввійшли в Радянський Союз і приєднались до Радянської України. Це наша непохитна воля, і ми її нікому захитати не дамо».

Та обставина, що в часи найбільшого розквіту Галицько-Волинського князівства Бессарабія і Буковина входили до його складу, – розпочав свою промову 72-літній вчений, – "велит мне взять сегодня слово как недавнему галицкому гражданину, – а теперь я уже с гордостью ношу имя советского гражданина, – чтобы приветствовать моих родных и кровных братьев".

Зала, затамувавши подих, вслухалася у проникливі, лірично напоєні слова вітання відомого філолога-славіста, літературознавця, письменника і громадського діяча: «Приветствую тебя, многострадальная Бессарабия, которая пережила тяжелую румынскую неволю! Склоняю голову перед теми 30 тысячами убитых и замученных в румынских тюрьмах единственно за то, что они хотели быть свободными гражданами...

Я склоняю голову и приветствую тебя еще и потому, что на бессарабской земле расцветала украинская культура, жил, творил и брал темы из жизни молдаван великий писатель Михаил Коцюбинский.

Приветствую и тебя, моя родная, страданиями переполненная зеленая Буковина, из которой вышли великие писатели Юрий Федькович и Ольга Кобылянская.

Приветствую тебя, Бессарабия, и тебя, Северная Буковина, от имени всей Советской Украины как научннй работник, культурний деятель, влагавший десятилетиями в украинскую советскую сокровищницу свои знання и исследования. Приветствуют вас Бескиды и Карпаты, шлют свой привет Сан, Буг, Днестр, Днепр и Ворскла, приветствуют и передают свою радость Черному морю».

Ще одна цитата з виступу: «Я, как украинец, который с юных лет мечтал о соединении всех украинских земель в единое целое, – щиро промовляв посивілий академік, – приношу сердечную благодарность великому человеку, который осуществил эту мечту, который с заботливостью хорошего отца соединил все украинские земли в Советской республике под знаменем социализма. Этот великий человек воздвиг себе в сердцах всех трудящихся, как сказал Пушкин о себе, нерукотворный памятник, и его не разрушат ни вражеская злоба, ни ветры, ни громы, ни бури!».

Мова, звичайно, йшла про Сталіна. Попри все відоме на сьогоднішній день, заради об’єктивності відзначимо справедливість такого висновку. Бажано, аби до цих слів, що прозвучали з вуст такої шанованої людини, як К.Й.Студинський (колишній голова НТШ, широко відомий серед наукових кіл світу вчений), дослухалися ті «ура-патріоти», котрі навідріз заперечують сам факт возз'єднання Західної України, Північної Буковини, частини Бессарабії і Закарпаття в єдиній Українській державі лише тому, що за цим стояв Сталін. Проте факт залишається фактом. І як би хто ставився до цієї неоднозначної історичної постаті, його роль у збиранні воєдино практично всіх українських земель неможливо переоцінити.

На завершення дебатів виступив заступник Голови Раднаркому СРСР М.О.Булганін. За дорученням Уряду він вніс на розгляд Верховної Ради СРСР проекти двох законів: про утворення Союзної Молдавської РСР і про включення північної частини Буковини і Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу Української РСР.

Звертаючись до представників визволеного народу Бессарабії і Північної Буковини, промовець наголосив: «Прошлое вашего народа было тяжелым и безрадостным, но оно теперь осталось позади и не вернется никогда. Отныне вы вступаете в новую историю своего развития. Приобщившись к советскому строю, работая не на угнетателей, а на себя, вы сумеете честной, созидательной работой, с помощью братских народов Советского Союза в короткий срок ликвидировать следы тяжелого прошлого».

Увечері 2 серпня 1940 року депутати Верховної Ради Союзу РСР одностайно прийняли запропоновані Урядом закони. Закон, відповідно до якого вирішувалася доля споконвічних українських земель північної частини Буковини та ряду територій Бессарабії, складався з двох пунктів:

1. Включити північну частину Буковини і Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії в склад Української Радянської Соціалістичної Республіки.

2. Доручити Президії Верховної Ради СРСР призначити день

виборів депутатів у Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік від населення нових територій Української РСР.

Після одноголосного затвердження Закону буковинські делегати надіслали до Чернівців телеграму, в якій вітали трудящих краю з такою важливою для них історичною подією та бажали великих успіхів у праці на благо народу.

Народ Буковини торжествував. На заводах, фабриках і в селах проходили багатолюдні мітинги, присвячені рішенню VII сесії Верховної Ради Союзу РСР про возз'єднання Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів з Українською Радянською Соціалістичною Республікою.

«Ми раді і щасливі, що влились до єдиної радянської сім'ї, в якій однаково вільно живуть росіяни, українці, молдавани і трудящі інших національностей, – схвильовано промовляв на мітингу фабрики «Геркулес» 3 серпня робітник Коцюк. – Нашим радощам немає меж. Тільки один місяць Радянської влади в Північній Буковині, а як змінилось наше життя. Ми працюємо тепер тільки 8 годин на добу, працюємо на себе, на благо нашої соціалістичної Батьківщини».

На виконання Закону про включення Північної Буковини і Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1940 року у складі УРСР було створено області – Чернівецьку, до якої, крім буковинських земель, увійшла основна частина Хотинського повіту Бессарабії, а також Аккерманську на основі переважної частини Аккерманського та Ізмаїльського повітів.

7 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР внесла зміни до Конституції (Основного Закону) Союзу РСР та затвердила Указ Президії Верховної Ради СРСР щодо двох нових областей – Аккерманської і Чернівецької.

(Історична довідка. Аккерман, з 1944 року – Білгород-Дністровський, був центром області чотири місяці. 7 грудня 1940 року Указом Президії Верховної Ради СРСР обласний центр з Аккермана було перенесено в місто Ізмаїл, а область перейменовано в Ізмаїльську. 15 лютого 1954 року ця територія передана до складу Одеської області України.

У рамках Паризької мирної конференції 1947 року Румунія й Радянський Союз підписали мирний договір, у якому, зокрема, було оголошено про взаємне визнання радянсько-румунського кордону, встановленого угодою 28 червня 1940 року, що юридично закріпила за СРСР Бессарабію, Північну Буковину й район Герца).

10 серпня 1940 року для представників народів Бессарабії і Північної Буковини разом із членами Повноважних Комісій Сеймів Литви, Латвії і Державної Думи Естонії у Великому Кремлівському палаці за участю найвищого керівництва Радянського Союзу відбувся прийом. Голова РНК СРСР В.М.Молотов виголосив вітальні слова, присвячені трудящим Північної Буковини, і проголосив тост за розквіт краю, що влився до УРСР.

В день повернення додому делегації трудящих Бессарабії і Північної Буковини на VII сесії Верховної Ради СРСР із Москви, 15 серпня 1940 року, вони від квітучих бессарабських виноградників, від садів і нив Бессарабії та Північної Буковини, з радянських берегів повноводого Дунаю направили вітання керівникам радянської держави – Сталіну і Молотову.

У цьому листі, підписаному 31 делегатом, наголошувалося: «Паркан з румунських штиків відділяв нас довгі роки від єдинокровних братів по той бік Дністра, де молдавський і український народи жили в щасливій сім'ї радянських народів. Радянський Союз, його героїчна Червона Армія дали можливість нам, як дітям, пригорнутися до матері – любимої Батьківщини... Як гості прийшли ми в Кремль, як повноправні громадяни тринадцятої союзної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки і Радянської України повертаємося ми до себе додому».

Відповідно до Закону від 2 серпня 1940 року про включення північної частини Буковини до складу УРСР Президія Верховної Ради СРСР 15 серпня 1940 року прийняла Указ, яким встановила, що з 28 червня 1940 року вся земля з її надрами, лісами і водами на території північної частини Буковини є державною власністю, тобто всенародним добром.

Раді Народних Комісарів СРСР доручалося негайно провести в життя на території північної частини Буковини всі заходи, пов'язані з передачею землі трудящим селянам у безстрокове і безплатне користування.

Того ж дня Президія Верховної Ради СРСР ухвалила Указ про націоналізацію банків і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту і засобів зв'язку північної частини Буковини. З промислових підприємств націоналізації підлягали заводи і фабрики з кількістю робітників понад 20 чоловік, а при наявності двигуна – не менше 10 чоловік. Націоналізовувалися також усі без винятку електростанції, нафтосховища, поліграфічні підприємства, торговельні підприємства з оборотом понад 600 тис. лей на рік, великі домоволодіння, а також будинки, власники яких втекли з Північної Буковини, лікарні і великі аптеки, санаторії, театри, стадіони, музеї.

Аналогічні Укази Президія Верховної Ради СРСР ухвалила і щодо Бессарабії.

29 серпня 1940 року Раднарком Союзу РСР та ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про припинення обігу румунських лей на території Бессарабії та Північної Буковини», відповідно до якої з 1 вересня 1940 року всі розрахунки державних та кооперативних підприємств і установ переводилися на радянську валюту. Усі ці державно-правові акти законодавчо ліквідували буржуазний суспільний і державний лад, закріпили встановлення Радянської влади і створення основ соціалістичної економіки.

Розповідь про докорінні політичні, економічні та соціальні перетворення на возз’єднаних землях, котрі здійснювалися під керівництвом місцевих комуністичних організацій та органів Радянської влади, та гірку правду про нинішні життєві реалії буковинського краю – попереду.

Адам Мартинюк,

кандидат історичних наук


Ви можете обговорити цей матеріал на наших сторінках у соціальних мережах