Доклад 40 з`їзду КПУ ''Владу і власність - народу України!''


Їхні результати або закріплять курс на подальше й остаточне гноблення народу, або дадуть людям ще один шанс вийти на справжній шлях до свободи, рівноправ’я та соціальної справедливості. Тим більше, що нинішні вибори особливі – вони, як відомо, вперше відбудуться на пропорційній основі, за партійними списками. А це означає, що життєві контури України, доленосна участь народу великою мірою залежать від того, які політичні сили стануть у березні 2006 року поводирем нашого народу.


 Для КПУ це значить лише одне: ми повинні завоювати на виборах свій комуністичний мандат і тим самим домогтися своєму народові права на достойне життя.


 Зробити це тим більш важливо і важче, коли «помаранчевий» режим за підтримки своїх західних покровителів ставить на нинішні передвиборні перегони завдання – за будь-яку ціну не допустити до влади комуністів, а також сили, що нас підтримують.


 Класовий ворог діє і підступно, але рішуче. Олігархам життєво важливо, користуючись політичною реформою, розпочатою свого часу комуністами, повністю й остаточно освоїти владу в країні. Їх не зупиняє  навіть те, що протягом року країна вдруге переживає масштабну політичну кризу. Ще зовсім небагато часу минуло  від нинішнього червня, коли в Києві проходив XXXIX з’їзд КПУ, а як разюче все змінилося. На політичний арені і біля владного корита з’явилися нові «помаранчеві» фігури й декорації, але принципи формування державної політики, політичний та соціально-економічний устрій залишаються без змін упродовж усіх років незалежності України. Хиткість влади, дилетантство і корупція у вищих державних ешелонах, розкол суспільства, криза в економіці, невдоволеність у регіонах —  все це результати запеклої боротьби олігархічних угрупувань за політичну та економічну владу в Україні.


 Пригноблений і зневірений народ став заручником політичних інтриг та економічних махінацій.


  В умовах, коли політична боротьба загострюється на всіх ідеологічних фронтах, партія категорично заявляє: комуністи ніколи й нізащо «не впишуться», «не вмонтуються» у цей «театр абсурду», не стануть поплічниками нинішнього злочинного режиму, як це зробили «регіонали», соціалісти й подібні їм політичні пристосуванці.


 В такій ситуації на порядок денний нашого з’їзду може бути висунуто лише одне питання – це питання активізації боротьби за повноправне повернення влади, за відвоювання життєвого простору для приниженого й обкраденого трудового народу.  Тобто питання стоїть так:  чи здатен робітник захистити свої  класові інтереси? Для цього у нас лишається все менше і менше часу. Говоримо про це відверто не для того, щоб зіграти на руку тим, хто  інколи ще сумнівається в перемозі партії, занепадає духом чи імітує бурхливу діяльність. Навпаки: кажемо про це вголос саме для того, щоб устократ активізувати нашу боротьбу. Образно кажучи, ми повинні бути готовими «косити серпом і бити молотом». Далі відступати нікуди!


    Тому, ідучи на вибори 2006 року, КПУ висуває свій головний лозунг: «Владу і власність – трудовому народові!».


   Виходячи з цього, ми звертаємося із закликом до  всього народу – піднятися на боротьбу за національне визволення.


 Комуністична партія України заявляє -  настав час «Ч».


 Час «Ч» - початок організованої боротьби за національне визволення від гнобителя-олігархату і компрадорської буржуазії,  від транснаціональних корпорацій, кредитного зашморгу Світового банку і руйнівного меморандуму МВФ, від маріонеткових правителів. Це час боротьби  за те, нарешті, щоб наші жінки народжували  дітей у рідній країні, за братні і дружні стосунки з Росією, Білорусією, Молдовою та іншими країнами СНД.


 Час «Ч», щоб зупинити злочинний процес реставрації  в країні капіталізму і зміцнення корумпованої, кримінальної влади.


 Час «Ч» - вимагає від нас розуміння того, що в Україні,  зруйновано основи  економічної незалежності держави, практично ліквідовано величезний агропромисловий комплекс. Це і необхідність боротьби проти необдуманих, науково не обґрунтованих кроків щодо вступу у різні союзи та блоки, в першу чергу – НАТО та ЄС.


 Словом, товариші, Україна вимагає перемін. Перемін, які вимагає сам народ. Україна вимагає реальних перемін, які захистять перш за все знедоленого, зроблять щасливими матерів і їхніх дітей.


 Такий проект у нас є – це «Комуністичний проект України». Він повинен стати бойовим знаменом комуністів у передвиборних політичних баталіях і, – я певен! – проторує народові шлях до нормального життя.


    «Комуністичний проект України» - це економіка індустріального прориву; це співдружність вільних народів; це вся влада в руках Рад трудящих.


     Отже, справжній, а не удаваний соціальний і національний прогрес, цього проекту як органічний синтез загальнолюдської ідеї справедливості здатні забезпечити реальний прогрес держави, нації в цілому і, водночас, гарантувати створення досить широкого поля можливостей для реалізації фізичних можливостей та інтелектуального розвитку суспільства.  Ще раз наголошую: усе це можливе тільки за умов реалізації «Комуністичного проекту України».


 Він означає верховенство закону і рівність кожного перед законом незалежно від посади. Він означає справжнє піклування про створення робочих місць, відродження реальної економіки через політику прориву. Це також означає захист вітчизняного виробника. Це означає розвиток української науки і культури.


 Це означає зростання добробуту, фізичне й моральне оздоровлення громадян, особливо підростаючого покоління.


 Це означає матеріально забезпечену старість.


 Це означає виключення можливостей для нетрудових доходів, привласнення результатів чужої праці. Це означає повернення під контроль держави, громадський контроль усього суспільства, нечесно одержаних ким би то не було капіталів й майна. Це означає  справедливу винагороду за  трудовий внесок кожної особистості у спільну загальнонародну, загальнонаціональну справу.


 Це означає зміцнення позицій нашої держави на міжнародній арені і  розвиток добросусідських стосунків з ближнім і дальнім зарубіжжям.


 Це означає ствердження українців у власній гідності. Це означає принципову відмову від курсу на принизливе підпорядкування внутрішньої і зовнішньої політики чужоземним інтересам, від перетворення на слаборозвинену периферійну зону капіталістичної системи.


  Наша програма, наріжним каменем якої є  суспільний  і національних прогрес, відповідає інтересам народу.  Бо в його основі – питання народної власності: «Владу і власність – трудовому народові!» - так написали ми  своє головне гасло на виборах 2006 року. Тому що, де б ми не зустрічалися з людьми, - у маленьких селах чи великих містах, - вони палко підтримують позиції партії щодо націоналізації основних галузей промисловості, потужних підприємств, що належать до розряду підприємств національної безпеки.


         При цьому, до речі кажучи,  ми не збираємося руйнувати засади малого і середнього бізнесу. Навпаки: наш проект якраз і передбачає розширення формату й поглиблення соціального коріння цього виду бізнесу. Навколо великих підприємств завжди потрібні будуть, скажімо,  дрібнотоварні виробництва, і державні замовлення для них – прямий шлях до створення нових робочих місць. Саме цим і відрізняється вигідно наша програма від інших. Ми ставимо питання принципово: відкрити малому і середньому бізнесу внутрішній ринок. Коли не буде такого ринку, то не стане і самого такого бізнесу. Не допоможе йому і монополізований капітал, який по суті своїй є кримінальним і компрадорським. А це означає:  все зайве і дріб’язкове, що заважає йому, обов’язково знищиться.


  Безперечно, подібна програма викличе негативну реакцію, озлоблення, лють тих, хто узурпувавши владу, пограбував, обікрав власний народ і продовжує безсоромно продовжувати негідні справи. Вони прикриваються демагогічними закликаннями про “повернення України на цивілізаційний шлях розвитку” і будь-які дії, здатні поколивати їх владу, звісно, будуть сприйняті вкрай вороже.   Але ми точно знаємо: як і раніше, ви будете красти наші ідеї. Ви будете їх переписувати, наймати політтехнологів для аналізу. Проте ми заявляли і заявляємо: крім нас, комуністів, ніхто цей «Комуністичний проект України» не реалізує. Бо наша мета і завдання, закладені в цьому документі, співзвучні внутрішньому станові життя кожного комуніста.


 І ще одне: наша програма охоплює інтереси та сподівання всього народу. Тому партія може і повинна йти зі своїм проектом у найширші маси трудящого люду. І кожному робітнику, селянину, інтелігенту, кожному чесному підприємцю, орендареві, кооператору, громадському функціонеру варто запропонувати відверто відповісти самому собі: хоче він сам розпорядитися своєю долею чи згодиться й надалі залежати від волі товстосумів доморощених та іноземних?


 Товариші!


 Народне невдоволення своїм життям і владою хоч і не переросло ще у відверто класову боротьбу, проте вона, по суті,  вже стала боротьбою між працею і капіталом. Це підтверджують і останні події.


 Тому, і ми можемо зробити принциповий висновок: робітничий клас виходить на межу відкритого виступу на класову боротьбу. Психологічно він давно вже готовий до цього. У нього не просто  відібрали такі гіганти національної економіки, як “Криворіжсталь”, наприклад.  В Україні створено систему олігархічного капіталізму, встановлено його монопольний контроль над різними секторами національної економіки та продуктивними силами суспільства.


 У народу вкрадені практично всі стратегічні об'єкти економіки  — металургійні заводи-гіганти, підприємства хімічної промисловості та машинобудування, величезні земельні угіддя. Лише за п'ять останніх років держава і громадяни позбулися 78% своєї власності.


 Інтереси крупного олігархату повністю підмінили собою зовнішню і внутрішню політику держави.


 Суспільство виявилося у  вакуумі економічних та політичних стратегій. Під них писалися урядові програми, встановлювалися правила соціально-економічного розвитку. Такі поняття, як соціальний захист робітників і службовців, економічні інтереси трудящих, взагалі викреслено з практики державного управління, а конституційні права громадян грубо зневажаються.


 Відносини правлячого олігархату з громадянами будувалися і будуються на тотальному обмані, погрозах, залякуванні, шантажі та фізичному насильстві. Суспільству послідовно нав’язувалися  ілюзії про те, що в умовах капіталістичних відносин у них є реальна можливість успішно адаптуватися до нового економічного устрою і реалізувати свої персональні соціально-економічні інтереси при нинішній олігархічній владі без її зміни. Це дає  підстави твердити, що цей феномен носив масовий характер, його можна назвати проявом «колективної короткозорості».


   Сподівання на те, що всі ці труднощі тимчасові, як явище,  виявилися стримуючим фактором для усвідомлення трудящими власного інтересу і насамперед своїх класових інтересів. Що й призвело у підсумку більшість із них до  служіння буржуазії, більшість змирилася із жорстокою експлуатацією, низькою зарплатою і фактично відмовилася від класової боротьби.


 Водночас багато робітників не зрозуміли, що нав’язуванні їм «широкі можливості» капіталізму, і руйнація їхньої робітничої «внутрікласової солідарності» були  черговим обманом. Подібна ілюзія підтримувалася олігархічною владою, по-перше, завдяки існуванню тіньової економіки, яка в кризові для влади моменти «вичавлювалася»; по-друге, ця ілюзія підтримувалася шляхом систематичного одурманення населення, всіма засобами інформації і, насамперед картинками «красивого життя» для  молоді.


  Тим часом буржуазні партії, реалізовуючи американський сценарій майбутніх виборів-2006 року  та меркантильні інтереси російських політтехнологів, замість нагальних питань соціально-економічного розвитку, життєзабезпечення населення на перший план навмисне висували мовні, геополітичні та подібні їм питання із розряду етнокультурних та соціально-економічних відмінностей регіонів країни. Їх безумовно треба вирішувати. І комуністи з 1993 року ведуть принципову і послідовну боротьбу за статус російської мови, як другої державної, поглиблення інтеграції з Росією та Білорусією.


 Але фактично замість боротьби за владу трудящих, свої права і інтереси, в т.ч. підвищення рівня життя, населення виявлялося втягнутим у змагання за те, яка з буржуазно-олігархічних груп – східна або західна – переможе. Пріоритетність соціального статусу і класових інтересів для трудящих уже вкотре підміняють пріоритетністю регіональної і етнокультурної| ідентифікації.


 Використання подібних політичних сценаріїв частково пояснюється тим, що населення в масі своїй пов’язувало надії на поліпшення життя  не з боротьбою за свої права, а з обіцянками олігархів. Буржуазні партії у своїх передвиборних програмах, поцупивши у комуністів ідеї, лише під час виборів, як солов’ї, співають про необхідність «соціально-орієнтованої ринкової економіки», «народного» і «державного капіталізму», постійно спекулюють на темі соціальної відповідальності бізнесу.


 Звездочети й оплачувані  шамани з телеекранів  теревенили про «месію», яка піклуватиметься про простий народ.  Як тут не згадати відомого англійського політика Уїнстона Черчилля, який знав, що говорив: «Ніколи так натхненно не брешуть, як після полювання і перед виборами».


  У 2004 році буржуазним політикам - як оранжевими, так і біло-голубими, які активно використовували соціальну демагогію, вдалося обдурити виборців і тим самим обмежити суспільно-політичний вплив комуністів на їхню позицію. Причина тому –  практично повсюдна бідність, безробіття, епідемії, низький життєвий рівень і недостатня зрілість українських громадян.


 Проте історична користь для Компартії сьогодні полягає в тому, що виходячи із сучасних умов, актуалізувалися і вирішуються питання програмно-ідеологічного і структурного оновлення партії, посилюється позитивне сприйняття комуністів громадянами, подолана інерція стереотипів минулого.


 Але це ні в якому разі не повинно нас заспокоїти. Навпаки. На старті виборчої кампанії надзвичайно важливо дати адекватну характеристику політичного, так би мовити, „поля бою”.


 Ми повинні давати жорстку відсіч ворогам, які діють підступно і провокаційно. Ми повинні враховувати, що за підтримки і прямого фінансування  деякими олігархами розгорнулася гостра конкуренція і боротьба за лідерство у, насамперед,  псевдо-лівому таборі| партій — СПУ|, ПРУ, Батьківщини, ПСПУ|.


 Для більшості з них ліва ідеологія, а відповідно і інтереси класу трудящих,  якими вони постійно маніпулюють, - це всього-навсього  прикриття їхньої справжньої сутності і  інструмент для досягнення головної мети - захопити владу


 У зв’язку з цим варто зазначити, що  політика і позиція більшості суперників та конкурентів КПУ із так званого табору лівих не відповідає  викликам часу  і необхідності індустріального прориву України. Вони грають на користь інтересам державної бюрократії та олігархату, а також союзові націоналістів і соціалістів. Тому вони і вступають у сумнівні союзи та блоки з політичними партіями крупного капіталу. Їхні проповіді про міжкласовий мир і партнерство стають  об’єктивним гальмом для громадсько-політичного розвитку.


 На жаль, на цей гачок переманюються й деякі представники з табору наших прихильників - саме ті, з ким партія пройшла найдовший шлях, - ветерани, люди похилого віку. Вони вірять   всіляким   побрехеньками                                                                       заради негайних копійчаних вигод. Але й тут потрапляють під нищівний прес передвиборної соціальної демагогії представників олігархічної влади.


 Що тут скажеш? Усі, здається, вже визнали, що влада в Україні – підступна і злочинна. Що Кравчук, Кучма і Ющенко – це етапи формування, по суті, одного й того ж олігархічного кримінального режиму, яким підспівують всілякі буржуазні партії, вводять в оману народ.


 І що радикально треба зробити, виходячи з цього?  Ми пропонуємо: залежно від співвідношення багатих і злиденних, відповідно таким же має бути і співвідношення депутатських мандатів у Радах усіх рівнів. І тільки тоді Ради стануть справжніми виразниками інтересів трударів і більшості народу.


 Але суспільство мусить знати: таку можливість ніхто і нікому «за так» не дасть, формула комуністів запрацює, коли кожен з нас зрозуміє:


- що не можна продавати свій голос і совість за 20 гривень;


- що за власне майбутнє треба боротися. Не можна допустити, щоб голос мільярдера став дорівнювати  голосові злидаря;


- що позиція вичікування і пристосуванця – «моя хата з краю – нічого не знаю» - хибна, бо крайня хата завжди горить першою.


 Безперечно, подальше розгортання протиборства між трудом і капіталом відродить класову свідомість трудящих і сприятиме як внутрікласовій консолідації, так і згуртуванню суспільства. Уже сьогодні формується новий суспільно-політичний запит на комуністичну партію, відбувається кристалізація її соціальної бази.


 Ми, комуністи, впевнені, що з «колективною короткозорістю» суспільства найближчим часом буде покінчено, а у псевдо-лівий крадіїв комуністичних ідей не залишиться простору для злочинної діяльності.


 Нашу впевненість у цьому підсилюють і тисячні відгуки як членів партії, так і співчуваючих нам на рішення жовтневого Пленуму ЦК, на якому комуністи першими запропонували суспільству Програму своїх дій на виборах. Передвиборна платформа комуністів вже дала необхідний агітаційно-пропагандистський ефект.  У листах і зверненнях на адресу ЦК КПУ, редакції газети «Комуніст», місцевих партійних комітетів та ЗМІ автори схвалюють і підтримують викладені у платформі позиції комуністів із злободенних політичних та соціально-економічних проблем.


  Найбільше листів із конкретними пропозиціями та зауваженнями надійшло з Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Луганської і Полтавської областей, міста Києва.


 Особливу увагу люди звертають на необхідність повернути у державну власність стратегічні народногосподарські об'єкти, відродження народного господарства, недопущення перетворення землі у товар, повернення вкрадених трудових заощаджень, посилення боротьби із корупцією, хабарництвом та іншими негативними явищами.


 Пропонується також зміцнювати економічні зв'язки з колишніми республіками СРСР, підтримати малий та середній  бізнес, взаємовідносини із віруючими і Православною Церквою як союзниками у боротьбі проти несправедливості, злочинності та аморальністю, розповсюдження у суспільстві проявів неофашизму, націоналізму і антисемітизму.


 Тобто люди фактично повторюють все те, що із самого початку закладалося  в основу передвиборної платформи комуністів. І це ще раз  доводить, що КПУ – є носієм та виразником народних сподівань і тому виступає справжнім захисником інтересів трудящих.


 Важливо тепер, щоб за всією цією колективною, науково обґрунтованою працею виборець зумів з нашою допомогою розгледіти всю глибину тих перетворень, до яких закликає партія свій народ.


 Ризиковано  називати щось одне наріжним каменем реалізації даного проекту. І все ж питання координації наших дій, монолітності комуністичних рядів в умовах, коли партія оголосила для себе і народу час «Ч», набуває першочергового значення.


           Товариші!


    Переконаний, всі ми свідомі того, що вихід на лінію національної визвольної боротьби не терпить стартової розкачки.


 Ми зможемо почати кардинальні реформи і взяти відповідальність за долю народу і країни тільки тоді, коли завжди будемо однаково готовими боротися за свої класові інтереси, бути на самому  вістрі політичної боротьби. Ми віримо, що нас підтримають широкі маси трудящих. Чого вартий хоча б такий факт: лише протягом одного цьогорічного місяця жовтня ряди КПУ поповнило вдвічі більше  нових членів партії, аніж торік. Ще більше протягом останніх 9-ти місяців стало у нас співчуваючих.


 Це ще раз з усією очевидністю  заявив минулого вівторка Майдан, де влада намагалася влаштувати пишні іменини так званої «помаранчевої революції». Не вийшло!  Люди все більше зневіряються в обіцянках-цяцянках, написаних колись  на помаранчевих гаслах: «Наші руки чисті!», «Бізнес піде з політики!», «Багаті поділяться з бідними!». Через рік після так званої «помаранчевої» революції переважна більшість громадян України (≈60%) вважає, що обрана влада не здійснює обіцяного на Майдані, а тому доля таких правителів, як «віктор-самозванець»,  відміряно самою логікою історії.


 Користуючись стагнацією нинішньої влади, граючи роль політичних клоунів та прикриваючись лозунгом боротьби з корупцією, силові структури фактично вже встановили владу хунти. Кримінальні пости силовиків  виставлено на всіх життєво важливих перехрестях країни. Це їхні «бойовики», владно орудуючи дубинками, поставили під свій контроль наркобізнес і загнали суспільство у глухий кут.  Спроби людей захистити себе наштовхуються на глуху стіну – не випадково ж у Верховному суді припадає пилом більше 50 тис. нерозглянутих справ. У «мекку» для паломництва хабарників перетворилися господарські суди.


       Це зайвий раз мало б нагадати нам, комуністам, що питання цілеспрямованого формування політичного іміджу для партії – одна з найголовніших ланок у системі її політичного ресурсу. Однак, незважаючи на наявність відповідних програм і рекомендацій, гострота цього питання не знімається. Нерідко партосередки діють несміливо, формально, по-старому. У результаті імідж, авторитет партії інколи залежить від обставин. Не від її потенціалу й політичної самодостатності, а від надуманих, штучних, необ'єктивних рейтингових показників.


  «Помаранчева» влада та її прислужливі поплічники роблять усе можливе, аби принизити авторитет КПУ, загнати комуністів у глухий кут інформаційного вакууму, готують для нас деякі ідеологічні диверсії на передвиборних перегонах.


 Нам треба належно підготуватися до цього, вміти однаково добре і наступати, й оборонятися. Необхідно особливо, як зіницю ока, берегти свої газети, зміцнювати  й активно поширювати партійні друковані органи.


 Нам потрібні сьогодні не просто листівки “за інтересами”, а політичні видання, бойові органи партійних комітетів. Коротко і влучно у зв'язку з цим сказав Володимир Маяковський: “Газета – наші очі і вуха, допомога щоденна в щоденній роботі”.         


 Партактив просто зобов’язаний навчитися бити своїх політичних ворогів їхніми ж руками, їхніми ж методами. На шляху до виборів усі ці олігархічні ставленики, всілякі «шлакоблоки»  і «помаранчеві» прислужники у протистоянні між собою виллють через ЗМІ один на одного зливу бруду, тонни компромату. Треба оперативно аналізувати такі факти і приклади, давати їм політичну оцінку і з класових позицій роз’яснювати виборцям позицію комуністів.


 Важливо залучати до цього якнайширшу мережу ЗМІ, інші публічні форми взаємодії Комуністичної партії та суспільства. 


 Важіль нашого ідеологічного впливу має спрацювати так, щоб люди побачили: закликавши маси на національно-визвольну боротьбу, партія сама викликає вогонь на себе.  Тобто викликає на себе пильний, уважний погляд мас, аби  вони краще розгледіли, за ким іти на виборах.


 Це означає також: комуністів нема і не  буде серед представників старої і нової влади, які  трьома колонами злагоджено йдуть на вибори-2006. Плани у них різні,  а мета одна: кучмісти з Партії регіонів та блоку Литвина йдуть рятувати свої награбовані капітали; нові «помаранчеві» олігархи з ющенківської «Нашої України» прагнуть повністю освоїти владний олімп; псевдореволюціонери із БЮТ відпрацьовують замовлення  транснаціональних аферистів, банківських магнатів та нафтових королів.


 Наші політичні супротивники, рвучись до влади заради власних корисливих інтересів, об’єднуються в блоки з подібними собі маріонетками, домовляються про бізнесовий переділ України і в угоду «блочним» партнерам цинічно переписують свої власні, раніше декларовані програми. Тобто, займаються політичним шахрайством, дурять суспільство і власних  виборців.


 В такий спосіб відбувся перший етап преділу України, коли рік тому владу захопили політичні  опоненти, а згодом поплічники – “НУ”+”БЮТ”+соціалісти. Кумократія Віктора-самозванця, антагоністичний у своїх особистих інтересах уряд націоналістів та соціалістів, безнадійно заплутався у нових оборудках, багатомільйонних махінаціях, та транснаціональних аферах.


 Про закономірність такого результату комуністи попереджали давно, відверто і прямо. А перші кроки помаранчевої влади тільки підтвердили те, що вона не визнає ні моралі, ні совісті. В умовах боротьби  за владу і перерозподіл власності вона нагадує дикий канібалізм. Нинішнього року суспільство мало можливість переконатися в цьому на власні очі.


 Тепер же, незважаючи на власні міжусобиці, але заради влади і грошей, ця зграя знову збирається докупи, підписала міжусобну угоду про процентний розподіл голосів виборців у 2006 році. І долучили до свого злочинного   тріумвірату  ще й ПР та НПУ.


 Суть оборудки в тому, що “НУ”, наприклад, “накриє”  своїм  адмінресурсом західний край, в іншому випадку спрацює лже- ліва ідея соціалістів, помножена на політичну олігархізацію та власну продажність, а ПР знову сяде на улюбленого «коника» - ідеологію лібералізації життя суспільства, за якою не стоїть нічого, окрім прихованих методів крадіжок.


 Ось чому ми і заявили: настав час «Ч» - час безкомпромісної боротьби. Ідучи на вибори, нам необхідно просвітити й зорієнтувати маси, організувати їх на спільний виступ, щоб у результаті виборів не тільки ідентифікувати інтереси основної маси людей зі своїми інтересами у владі, а й обрати своїх представників у Ради усіх рівнів.


 Відповідні для цього соціальні настрої  в  суспільстві, додаткові симпатії різних верств населення, повинна забезпечити належна ідеологічна робота Особливо - в середовищі наукової і творчої інтелігенції та молоді.


 Нам ще належить, товариші, осмислити і дати оцінку тому факту, що 7 листопада на святкову демонстрацію з нагоди 88-ї річниці Великого Жовтня вийшли тисячі юнаків та дівчат. Саме вони, організовані й об'єднані у своєму комуністичному переконанні, не дозволили ступити на Майдан нікому, хто прийшов туди з недобрим серцем і готовий був поглумитися над їхніми переконаннями.


 Останнім часом  молодь і справді стала активним учасником нашої боротьби.          Тому ми, йдучи на вибори-2006, заявляємо: у Комуністичної партії Українимолоде обличчя. 


 Це тим більш важливо усвідомлювати, що ідеї соціальної справедливості, рівноправ’я і братерства, які упродовж десятиліть утверджували своїм життям старші покоління громадян України, в т.ч. і комуністів, тепер ретельно вичищаються зі шкільних підручників, починаючи навіть з 1-го класу. «Помаранчева» влада намагається прищепити дітям вже у їх ранньому віці   віру в те, що  комуністи –  партія ворожа, що її треба  ненавидіти.


 Цинізм такого «вчення» спрямований через онуків проти воєнної  гвардії комуністів і дітей тих партійців, які своєю ударною працею будували красиву країну рівних можливостей і соціальної справедливості у 70-х та 80-х роках минулого століття.


 Кожен комуніст повинен активно підтримати революційну агресивність і наполегливість комуністичної молоді, їхні інколи жорсткі й безкомпромісні  вчинки у боротьбі з політичними опонентами за власні переконання та інтереси партії, за нашу історію і за наше майбутнє. Будь-яка революція, будь-які революційні перетворення завжди здійснювалися молоддю і для молоді насамперед. Тим більше важливо вчасно підставити плече старшого товариша-наставника, дати надійну опору цьому  поривові, розкрити творчу й бурхливу ініціативу молодої партійної гвардії.


 Дуже добре сказав з цього приводу поет:


“Науки юношей питают,


отраду старым подают.”


У контексті ідеологічної роботи окремо треба сказати, що         комуністам-парламентарям і партійним комітетам дуже доцільно створити на час передвиборного марафону інформаційно-аналітичну вертикаль: від ЦК до райкому.


 Треба створити безперебійний інформаційно-пропагандистський конвеєр, дати новий імпульсивний ресурс КПУ на найближчу перспективу, постійно демонструючи суспільству непохитну єдність слова і діла партії, монолітність її рядів, одностайність у досягненні мети: «Гуманізм  – проти хижацького капіталізму!».


 У парламенті-2006 року маємо всі можливості примножити ідеологічну та організаційну потужність партії. Це, залежно від розподілу сил,  дасть можливість брати безпосередню участь у формуванні нового уряду і втілювати в життя запропонований нами "Комуністичний проект України».


 Але об’єднавшись проти КПУ, буржуазні  політичні сили (НСНУ, БЮТ, ПРУ, НРУ та обслуговуюча їх СПУ) наймають численних технологів, переписують або просто крадуть реалістичні програми комуністів і напружено малюють з них власні передвиборні платформи. Це робиться для того, щоб  приховати істинну мету своїх політичних структур, посилити обман людей. А це значить, що руками політтехнологів вони борються проти власного народу.


 Природно, що Комуністична партія України є центром політичного життя для більшості народу України. У різний час Ющенко і Литвин однаково заявляли, що єдиною і реальною ідеологічною опозицією владі виступає лише КПУ. Не випадково тому головною тактикою боротьби проти КПУ є її замовчування.


 Бо вони добре знають, що справжні революційні перетворення на користь трударів, конкретні досягнення у покращенні їх життєвого рівня організаційно об`єднували робітників та різні прошарки населення навколо компартії. Вони також добре розуміють, що розхвалювані нині на всі лади моделі буржуазної демократії  - тобто прав і свобод тільки для багатих, з ринковою економікою - насправді є  вчорашнім, а то й позавчорашнім днем і не можуть бути основою підтримки цих сил.


 Теоретично обгрунтовану перспективу для України дає єдиний поступ на шляху до справжніх соціалістичних перетворень – соціалізм.


 І, закликаючи до реалізації величних планів суспільного переустрою, висунутих Марксом, Енгельсом і Леніним, ми зовсім не маємо на меті руху назад, до подоланих уже рубежів і вершин. Тим більше – ми зовсім не схильні повторювати прорахунків, помилок, недоліків, негативів наших попередників.


 Внаслідок цього Ленінською ідеєю щодо національного самовизначення, як і попереджав Ленін, можуть скористатися праві політичні сили і компрадорська буржуазія, тобто вороги справжніх соціальних зрушень.


 В історії України вже тричі таке було, коли націоналісти під гаслом самовизначення приходили до влади – 1918, 1941, 1991 роки. І всякий раз вони відновлювали експлуататорський лад і приводили на нашу землю іноземних окупантів. У 1918 році – німців, у 1941 році знову німців, а тепер транснаціональних глобалізаторів і НАТО.


 Принципово заявляємо, що виважена й реальна національна політика Компартії ніякою мірою не спрямована проти жодного з етносів ні в нашій державі, ні поза її межами.


 Боротьба за оновлення Рад, за їх справжнє повновладдя, у яку ми зараз включаємося, здатна об`єднати в єдиному прагненні усіх трударів, які добувають собі хліб насущний продажем робочої сили – від чорнової до найінтелектуальнішої.


 Домогтися, щоб наші Ради перестали бути знаряддям по обслуговуванню інтересів купки олігархів, а стали інструментом забезпечення соціальних і національних прагнень – це означає не тільки стати на бік абсолютної більшості народу, але й організувати її на свідоме волевиявлення своєї позиції через делегування у Ради своїх представників.


 Цього й домагаються, повторюю ще раз, комуністи: перевернути і поставити на своє місце владно-бюрократичну піраміду, яку поставив з ніг на голову правлячий капітал, коли меншість (5-10% багатого населення) злочинно управляє країною всупереч інтересам більшості ( 90-95 %) трудового народу.


 У цьому й полягає сенс головного передвиборного лозунгу комуністів «Владу і власність народові!»


 Товариші!


 У світлі  стійких світових тенденцій можна  з упевненістю говорити: наш нинішній виклик вітчизняній і світовій буржуазії має хороші перспективи. У більшості країн Азії, Латинської Америки, на всьому пострадянському просторі та у Східній Європі сформовано сталу соціальну базу лівих сил. Для нас цей факт може зіграти роль солідарної парасольки — саме з-під нього Україна може очікувати і політичної, й економічної підтримки.


 Але в умовах системної кризи, в якому постійно перебуває країна, дуже легко стати об’єктом міждержавних фінансових спекуляцій, залежним від зовнішньої кон’юнктури, потрапити під загрозу втрати економічного й державного суверенітету. Тим більше, коли влада добровільно затягує країну в таку кабалу.


 Результат цього очевидний: різноманітні поплічники «помаранчевого» режиму сформували єдиний політичний спецназ на чолі з Кабміном, який діє проти власного народу. Його завдання - зачистити в інтересах групи „розвинутих” країн український ринок для збуту світового мотлоху; перетворити Україну у сировинний додаток, зробити основною сировиною дешеву працю наших робітників, селян, учених; висосати з української землі всі соки в угоду купки латифундистів заради надприбутків як для них самих, так  і їхніх закордонних господарів.


 Аби замилити людям очі і приховати свої справжні наміри,  буржуазні  партії, сформовані кримінальним капіталом, на період виборної кампанії вигадали  собі спеціальну тактику. Залежно від того, в яких овшорних зонах знаходиться їхній капітал і хто із західних політичних «менеджерів» контролює його, доморощені «добродії» заявляють про необхідність проведення всіляких референдумів – щодо вступу України в НАТО, СОТ і т.п.


 Дивовижно, але факт: такі популістські заяви роблять саме ті, хто провалював і  блокував свого часу ініціативи комуністів  щодо проведення всенародних референдумів з цілого ряду принципових для суспільства питань – соціальної політики, вступу до НАТО, зв’язків з Росією та статусу російської мови.


 Теперішня хитрість, з якою представники крупного капіталу виходять на розв’язання проблеми, полягає в тому, що вони покладаються на союз з владою. Адже у владних руках знаходиться головний ресурс – адміністративний. Використовуючи його, можна доволі легко отримати потрібне «добро» народу, який начебто на референдумі проголосував «за» вступ України до НАТО, СОТ і т.п.


 Ми заявляємо: комуністи – за демократичне розв’язання усіх цих проблем. Але для того, щоб забезпечити волевиявлення народу справді демократичним і об’єктивним шляхом, спочатку треба змінити владу.


  Поки цього ще, на жаль,  не сталося, а також виходячи із сьогоднішніх реалій, КПУ розгортає на зовнішньому напрямі тактику, так би мовити, локальної ініціативи.


 Ми наполягаємо на поверненні  до плідної роботи українсько-російської Групи високого рівня з питань Єдиного економічного простору і готові запропонувати власний формат цього об’єднання -  умовно ЄЕП-2. У ньому робиться ставка на галузеву економічну інтеграцію. ЄЕП повинен перетворитися із зовнішньо - економічного замовлення окремих олігархічних груп в інструмент розвитку промислово-інвестиційної кооперації країн-учасниць. Зближення економіки країн-членів ЄЕП повинно відбуватися через зближення стратегічно важливих галузей господарства.


 Інакше кажучи, досвідом інтеграційних процесів, накопиченим нами в часи співдружності незалежних республік у складі СРСР, треба розумно скористатися. Через інтеграцію у межах галузей — до інтеграцій економік і, далі, до формування потужного полюса сили — Євразійського Союзу, як політико-економічної противаги гегемонії США, НАТО та їхніх союзників.


 Комуністи виступають категорично проти вступу України до НАТО. Близорукість у даному питанні нинішньої влади вражає: адже загроза розміщення на нашій території ядерної зброї, що виникне одразу ж після вступу до альянсу, не тільки вступає у протиріччя з Конституцією України, але й наражатиметься на невдоволення сусідніх з нами європейських країн, перетворить Україну в санітарний кордон у центрі Європи. Торгівля географічним положенням України призведе, окрім того, до експорту „кольорових революцій” до Росії, Білорусі, інших країн СНД та насадження в цих регіонах маріонеткових політичних режимів.


 Така розкольницька політика „помаранчевої” влади спалює дорогоцінний час, ми втрачаємо все нові й нові шанси вийти на справжні, цивілізовані світові ринки, зокрема, зорієнтовані на виробничо-інвестиційне співробітництво з країнами групи BRICH (Бразилія, Росія, Індія, Китай).


 Після ХХХІХ з’їзду КПУ ми вкотре заявляємо, що питання вступу України до СОТ полягає не стільки в самому СОТ, скільки  у необхідності науково обґрунтованої програми вступу, програми захисту національних інтересів і національного товаровиробника. Крім того, КПУ попереджає про негативні наслідки для нашої економіки, що можуть виникнути за згоди української сторони приєднатися до СОТ на дискримінаційних для російсько-українських торгових взаємин. Ми не повинні допустити „торгових воєн” між Україною і нашим історично близьким, стратегічним партнером — Росією. Наша позиція полягає у тому щоб координувати з нею свої плани щодо вступу до СОТ - це зменшить економічні ризики України. Та й ніщо не заважає нам рухатися до СОТ разом з Росією та Білорусією.


 Це і буде реальним спільним кроком проти загроз сучасного глобального капіталізму.


 Ми ведемо боротьбу і виступаємо за розвиток сильної й економічно активної держави, в основі якої на першому етапі лежать принципи народної-демократії і соціальної справедливості. Їх реалізація може забезпечити трудящим гідні стандарти життя.


 За останні роки комуністи показали себе активними державниками. Це визнають навіть наші політичні опоненти. Різниця лише в тому, що ми, комуністи, ведемо боротьбу за повернення влади трудящим.


 Це означає, що в нинішніх умовах партія зобов’язана активізувати свою класову боротьбу, допомогти робітникам розібратися у своїх інтересах і через їх відстоювання - тобто посилення класової боротьби через народну демократію, через справжнє народовладдя - повернути владу під контроль трудящих. По суті, ідеться про домінанту більшості над меншістю. Політична воля більшості за будь-яких обставин має стати законом для всього суспільства і реалізовуватися через динамічну систему різних інститутів демократії.


 Теза про домінанту політичної волі більшості над меншістю ще раз доводить непохитність комуністичної ідеології у захисті інтересів трудящих і пояснює, чому КПУ з першого дня свого відродження рішуче засуджує президентську владу як інститут державного управління. Бо саме такий устрій держави представляє «диктатуру навпаки» – меншості над більшістю. Це влада диктатури грошей. Влада, трансформована від криміналітету до олігархату й організована саме на цих злочинних правилах гри.


 Але ми повинні бути свідомі того, що перемогти на виборах і залишити при цьому стару Конституцію, - це ще нічого не означає. Старий Основний Закон продовжуватиме захищати ц виражати інтереси капіталу.


 Тобто вибори до Рад, як і сама ідеологія руху за відродження влади загалом, повинні будуватися на розумінні суспільства (а комуністи вже  вносять конкретну пропозицію), що країні потрібна нова Конституція трудящих, або народна Конституція – так ми можемо її ще назвати.


 Як домогтися цього? Щоб відповісти на це запитання, комуністи й заявили: настав час «Ч». І ще раз нагадали про результати майнового розшарування суспільства, які підняли геноцид до рівня державної політики. Ми закликаємо виборців голосувати навесні наступного року за списки КПУ. Тому, що  лише наша партія є партією революційних перетворень і по-справжньому захищатиме й відстоюватиме інтереси трудящих. Наше політичне гасло моменту — „Вся влада радам трудящих!”


  Товариші!


  Метою нашої участі у майбутніх виборах повинно стати не тільки формування потужної фракції у Верховній Раді, але й створення партійних осередків в обласних, районних та міських радах. КПУ має всі підстави й для того, аби поборотися за посади міських і сільських голів. У нас є багатющий досвід роботи в органах самоуправління, є підтримка народу. Тому завдання, які висуваємо перед собою сьогодні, — реальні,  їх не тільки можна, але й треба виконати.


 А це означає лиш одне:  в партії оголошується загальна мобілізація, партійні комітети повинні з усією рішучістю, без пустопорожніх балачок,  включитися в реальну боротьбу за владу.


 Кожен партійний комітет повинен абсолютно чітко сказати, що, кому, де і як конкретно треба робити.


 Насамперед, обласні і районні комітети партії повинні злитися в одне ціле зі своїми штабами по виборах-2006. Ви маєте працювати на одному подиху, в єдиному ритмі, знати настрої людей, як кажуть, від гастрономівського прилавка до сільської призьби. Це підкаже, як діяти далі, реальніше окреслить можливості у виборчому процесі.


 Нам треба повернути собі позиції серед найманих працівників реального сектора економіки — це ще одне величезне політичне завдання, вирішити яке необхідно на самому старті виборчих перегонів. Їм необхідно ще раз донести очевидну істину: більшість українських робітників і службовців вимушені працювати в умовах абсолютного диктату власника. На них постійно тиснуть погрози звільнення з роботи, невиплати зарплат та встановлених законом соціальних компенсацій. Трудящі цілковито позбавлені можливості брати участь у процесі управління та перерозподілі прибутку. І найголовніше: за роки незалежності ситуація не змінилася на краще. Отже, завдання не знято з порядку денного, і комуністи здатні витягнути трудовий люд із капіталістичного зашморгу.


 Таку роз’яснювальну й пропагандистську роботу можуть однаково успішно виконувати як окремі члени партії, так і мобільні організаційно-пропагандистські групи - їх треба створювати скрізь, де це тільки можливо.


 Завдання: оперативно реагувати на настрої людей на підприємствах та в організаціях, роз’яснювати робітникам і селянам поточну ситуацію, надавати їм правову допомогу, просто бути з людьми у складних ситуаціях. Інакше кажучи, подібні групи повинні конкретними ділами показувати, як партія захищає інтереси трудящих і як можна примножити такі результати, коли реальну владу у радах усіх рівнів візьмуть самі трудящі.


 Не зайве нагадати у зв’язку  з цим, слова В.І.Леніна, який особливо наголошував: тільки безпосередньою боротьбою робітничий клас зможе захистити свої інтереси, ніхто інший цих перемог йому не принесе.


 Великі надії  покладаємо тут на загін партійного резерву, сформований з числа співчуваючих партії  громадян. Завдання про створення такого інституту у форматі кадрової роботи партії ставилося  задовго до сьогоднішнього дня. У партійних організацій є можливість, користуючись і ситуативною необхідністю, надолужити втрачене в цій роботі. Важливо пам’ятати: ніяка пропаганда не діє на людей переконливіше ніж та, що породжується в дискусіях і задушевних розмовах між людьми, колегами по роботі, родичами.


 Задовго до майбутніх виборів ми надзвичайно уважно поставилися до кадрового корпусу партії — йому необхідно прищеплювати почуття нового ритму часу,  вміння адекватно відповідати на виклики часу. Було  висунуте і таке завдання: у партії на виборах повинно бути молоде обличчя.  Ми ретельно готували молодь до продовження політичної боротьби на досвіді й традиціях ветеранів партії. Настав час дати їй шанс реалізуватися.


 По-перше, ми повинні добитися,  щоб не менше четвертої частини списку на виборах в органи місцевого самоврядування склали молоді партійці. Їхня енергія допоможе партії виконати поставлені завдання, особливо  у боротьбі за вирішення на користь народу земельне питання. У зв’язку з цим ЦК рекомендував дуже відповідально поставитися до формування списку кандидатів від КПУ. На жаль, лише Кримський реском, Дніпропетровський, Закарпатський та Херсонський обкоми партії виконали ці рекомендації. Висновок зі сказаного – очевидний: партійні комітети ще мають час, хоча й мізерний, для того, щоб надолужити згаяне.


 По-друге. Влітку в молодіжному навчально-тренувальному таборі «Факел», як відомо, пройшли відповідне навчання 600 наших активістів з різних регіонів. Воно ще раз засвідчило: у КПУ є хороший бойовий резерв. Додаймо до нього ще 13 тисяч молодих членів КПУ, які вже мають достатній досвід практичної партійної роботи. Масштаби молодіжної роботи вже такі, що партійним комітетам саме час розширювати й поглиблювати взаємодію з ЦК комсомолу.


 Перевірені навчанням і практикою юнаки та дівчата повинні стати ядром мобільних агітаційно-пропагандистських молодіжних груп. Потрібно оперативно забезпечити їх необхідними матеріалами, допомогти ретельно спланувати передвиборну роботу. Цікавою могла б вийти і спроба пересісти (Особливо у сільській місцевості) на революційні тачанки і  в складі агітаційних бригад вирушити  у рейди до майбутніх виборців.


 Революційний порив та сучасний інтелект молодого крила партії повинен стати атакуючою бронею на виборах 2006 року.


 Інтелектуальне лідерство на виборах — це не тільки, так би мовити, „молодіжне” завдання партійних комітетів.


 В усі часи своєї історії саме Комуністична партія, як і лівий рух загалом, володіла могутнім інтелектуальним потенціалом і завжди здатна була формувати і дохідливо пропонувати громадянам нові проекти економічного й політичного розвитку держави. Треба посилити цю якість партії. Програмними й ідеологічними форвардами КПУ на передвиборчих перегонах повинні стати наші однодумці і соратники з числа найавторитетніших людей країни, регіону, району, села. Украй необхідно розвивати співпрацю з ідеологічно близькими партії громадськими організаціями і постаратися знайти спільну мову з профспілками, які останнім часом багато в чому зрадили інтересам трудящих.


 В основі цієї передвиборної тактики має лежати двоєдине правило:


 Перше. Люди повинні ще раз пересвідчитися, що вся робота КПУ, її передвиборна програма в тім числі,  будується на виключному розумінні кожної людини, її істинних турбот і жадань.  Головне тут: треба сформувати не тільки уявлення, але й переконати  трудящих у тому, що тільки КПУ є справжнім виразником їхніх інтересів і веде за це боротьбу.


 Друге. Виборець мусить знати, - і цю тезу я  особливо наголошую сьогодні ще раз, - що основоположна платформа діяльності КПУ грунтується на ідеї єдиної України. Сам факт, практика передвиборних перегонів повинні стати наочною ілюстрацією того, як партія на ділі реалізує це своє гасло.


 Партійні осередки, штаби повинні дуже гнучко, з глибоким розумінням суті регіональних проблем і питань, що особливо турбують трудящих того чи іншого краю, організувати передвиборну роботу в кожному конкретному селі, місті, районі, області.


 На багатонаціональному Півдні країни ми повинні конкретними ініціативами підтримати, наприклад, настрої суднобудівників у їхньому патріотичному прагненні відродити галузь чи протести тамтешніх землеробів проти руйнації потужної колись причорноморської меліоративної системи.


 Шахтарями як Сходу, так і Заходу країни партія повинна запропонувати чіткий план реставрації вугільних шахт і повернення до життя розорених шахтарських містечок.


 На Заході  маємо, скажімо,  постаратися об’єднати сили російського й офіцерського рухів, знайти своїх прихильників серед представників православ’я. А людям, які безапеляційно критикують радянську владу і сліпо вірять у принади закордонного життя, капіталістичну модель  облаштування національного господарства, можливо, варто було б нагадати про масові останнім часом невдоволення буржуазно-споживацькими стереотипами життя польських фермерів.


  Їм треба частіше нагадувати, що  тамтешній регіон живе сьогодні на тому соціально-економічному  потенціалі, який закладено для народу ще за часів Радянської влади. То ж чому,  теперішня влада забирає все це  у цього народу, спродує власність краю російським олігархам? А місцевий люд змушений тому їхати по світу у пошуках будь-якої роботи, продавати себе за безцінь або хоч якось прогодувати себе і свої сім’ї.


 З цієї трибуни ми можемо заявити, що в  Західному  регіоні України чи не найвиразніше віддзеркалилася світова практика. А саме:  капіталізм та ринковий  лібералізм, за яким так важко зітхає деякий газда, та впровадження цих економічних моделей веде не до  розвитку його краю, а до економічного феодалізму, «закабалення» трудящих і тотального плюндрування соціальних прав і свобод. Хіба ж тернопільчани, чи львів’яни, чи івано-франківці, блукаючи по світу у пошуках роботи,  не помічають цього? І хіба вони хочуть такого лиха для своїх дітей?


 У всіх регіонах партія з однаковою силою аргументації повинна включитися в дискусії про землю. Земля — наріжне питання майбутніх виборів. У нових економічних умовах основна боротьба між олігархічними групами вже йде не просто за право володіти нею і за право  контролювати її. Точиться непримиренна війна вже за перепродаж української землі іноземному капіталу. У цьому, зокрема, і сенс політичного протистояння між олігархами, що перемогли на торішніх президентських виборах, — НСНУ та БЮТ,  і партіями реваншу — ПРУ та СДПУ(о). Саме вони ставлять перед собою мету остаточно вирішити на свою користь  земельне питання. Адже Ющенко вже наголосив:  одразу після виборів буде запущено в дію механізм розпродажу землі – останнього надбання народу, яка ще не прихватизована.


 Але земля – це не тільки продовольча безпека країни, надра і  багато чого іншого. Це, насамперед, життєвий простір для нашого народу. Нарешті, земля – це капітал селянина.


 Людям треба нагадати: Ленінська теза „Земля — селянам!” в новітній історії України вже реалізована завдяки й підтримці комуністами процесу розпаювання землі. Ця земля вже роздана.


 Послідовно відстоюючи інтереси селян, комуністи неодноразово пропонували механізми її подальшого використання. Ставили питання про  паритет цін і закупівлі до держрезерву, про дешеві кредити і розвиток відчизняного сільгоспмашинобудування.  Усе це не сприймалося у владних верхах. Тому ми, комуністи, сьогодні закликаємо вас, селян:


 По-перше. Піти шляхом кооперування селянських господарств, не дати знищити крупнотоварне виробництво. Тим самим ви відродите село – на великі площі сільгоспробіт повернеться агротехнічний інтелект: агрономи, інженери, зоотехніки. З’явиться перспектива для молоді, в селі знову почуємо дитячий сміх.


  По-друге. Підтримайте  КПУ на виборах і ви матимете хорошу державницьку перспективу отримувати реальні прибутки зі своїх земельних наділів. Ми доб’ємося, що ви матимете зі свого паю  20% фактичного урожаю, якими зможете розпоряджатися на власний розсуд.


 По-третє. Ми заявляємо, що час «Ч» настав  і для того, щоб разом з вами контролювати, як на ділі використовується земля, що передана вами в оренду. Чи  не  виснажуються  українські чорноземи хижацьким ставленням до них? Чи добре відпочила і  чи гарно вгодована рілля для майбутніх щедрих урожаїв?


 Словом, товариші, від апеляцій до ностальгічних настроїв і соціально розмитого, незадоволеного електорату необхідно переходити до наочної  і аргументованої роботи із соціальними групами, які є традиційною основою комуністичного руху, -  індустріальні робочі, міський і сільський пролетаріат, найняті робітники приватного сектора. 


 Наша тактика на передвиборному марафоні лише тоді буде успішною, коли реально відображатиме інтерес цих людей до події. Коли за цим інтересом підуть не одиниці, а тисячі.


 Усе, про що ми говоримо сьогодні на з’їзді, повинно стати предметом ретельного обговорення на звітно-виборних зборах, які тривають  нині в  партійних осередках.


 Саме на зборах треба ще раз переглянути організаційний та ідеологічний ресурс партосередків. Складіть поіменні списки членів партії, активістів та співчуваючих, окресліть конкретну ділянку роботи для кожного. Знайдіть, де можуть докласти своїх зусиль і найенергійніші, і люди з  обмеженими, скажімо, фізичними можливостями. Подбайте про ефективне розповсюдження партійної преси, інших ідеологічно-пропагандистських матеріалів.


 У кожної парторганізації мусить бути, так би мовити, своя «персональна» проблема. Візьміть на облік проблемні питання із життя того чи іншого регіону, міста, села, трудового колективу, школи, лікарні, конкретної людини, яка живе поруч з вами.


 Інакше кажучи, кожна парторганізація повинна заявити про себе не кількістю комуністів, що перебувають в ній на обліку, а конкретними справами партійців, їхньою дієздатністю і бойовитістю. Тобто, ми повинні продемонструвати, а люди мусять побачити організацію, яка ідентифікується й асоціюється в очах мас як організація борців за права трудящих. 


   У реаліях нинішньому життя, безпосередньо в ході виборчої кампанії, ми зобов’язані бути насамперед там, де людські трагедії, де людям потрібна підтримка і наша допомога. Мусимо  продемонструвати суспільству, що сьогоднішні комуністи – це, фактично, ті самі  25-тисячники з колишніх часів колективізації сільського господарства й такі ж самі, що першими кидалися в атаку на фронтах Великої Вітчизняної. Комуністи завжди готові до самопожертви заради благополуччя співвітчизників і розквіту України.


 Шановні товариші!


 Завершити свою доповідь хочу словом до тих, з кого й починав, – до наших заслужених ветеранів.


 Вас 14 млн., ви мудрі й досвідчені. Вам, як нікому іншому серед нас, не треба доводити, чому і як геноцид проти власного народу виріс до рівня  державної політики.


 Ви ще маєте сили, а головне – досвід, тому знаєте, як можна змінити ситуацію в країні на краще. Бо саме ви, як ніхто інший, своїми численними голосами безпосередньо формуватимете на виборах органи місцевого самоврядування. У кожному селі чи районі ветеранські, так би мовити, загони стануть ключовими на виборах. Тому, по суті, доля вашого  рідного краю, доля землі, як і доля всієї України, – вважайте, у ваших руках.


 Проголосуйте на виборах за те, за що воювали на фронтах Великої Вітчизняної – за мир і за щасливе майбутнє своїх дітей та онуків. Не дайте владі сфальсифікувати результати виборів. Підтримайте партію комуністів та її молоде поповнення – воно готове гідно продовжити ваші традиції, відродити державу трудящих. Від цього залежатиме, яке життя буде у нас з вами завтра.


 Ми, комуністи, глибоко впевнені у своїй історичній правоті, у своїх можливостях і силах. Ми віримо у своїх виборців і у свій народ, віримо у нашу перемогу!


 Одразу налаштуймося на хвилю революційного оптимізму — перспектива справжньої перемоги повинна стати рушієм нашої ходи. Адже ми, комуністи, як ніхто інший в цій країні, знаємо, що чекає на народ в разі нашого програшу на виборах-2006. Щоб запобігти цьому, ми і повинні разом реалізувати гасло  –


  «Владу і власність   –   трудящим!».


27 листопада 2005 р.


Ви можете обговорити цей матеріал на наших сторінках у соціальних мережах