Музика його душі


На виду у всіх

ІВАН Вікторович Пустовалов, переступивши поріг прохідної навчально-виховного об’єднання, відразу опиняється в дивовижній аурі зворушливого і незвичайного відчуття повсякденної новизни, постійно створюваної привабливо ошатним квітчастим подвір’ям і атмосферою щирої доброзичливості, якою пронизані дзвінкі привітання учнів та колег педагогів, і на які він ледь встигає відповідати:

--Доброго ранку?

--Вітаємо вас, Іване Вікторовичу!

На все це сьогодні, як і вчора, як і буде завтра, вже третій рік камертоном відгукуються його справи, передбачувані службовими обов’язками, де немає поділу на дрібні і другорядні, де всі однаково головні.

За доброю традицією разом із завучем Надією Василівною Овдій та групою колег педагогів у фойє зустрічають учнів, бажають кожному успішно оволодівати знаннями, рости гідними громадянами країни. Цій часто повторюваній і звичній події властиво бути урочистою. Але протягом останніх двох років вона захмарена ковідом.

Пустовалов навіть не припускає, щоб хтось навмисне дозволив безперешкодно увірватися цій пошесті в наше буття. Трапилось так, як трапилось. Це змінило поведінку людей, змусило їх мимоволі шукати засобів захисту, надягло на них різнобарвні маски, зобов’язало всіх часто мити руки і дотримуватися певної дистанції. Торкнулося й освітніх закладів.

Звичайно, Іван Вікторович і радий би, як раніше, милуватися відкритими, лагідними, осяяними усмішками світлими обличчями своїх вихованців. Та офіційні вимоги убезпечити своє здоров’я не відміниш. Учням дозволено скидати маски на уроках, а дорогою додому надівати їх знову. І не збагнути директору логіки докорів на свою адресу за те, що він справно виконує свої обов’язки. Тим більше дивними видаються закиди в неіснуючих порушеннях прав людини та положень Конституції. І нічого він не порушує, це бачать вчителі, учні, батьки. Вся його робота на виду у всіх.

Придеснянські ноктюрни

ПСИХОЛОГ за першим фахом, кандидат психологічних наук, відмінник Університету менеджменту освіти з десятирічним педагогічним та науково-педагогічним досвідом, людина позаконфліктна, Іван Вікторович розуміє тактику деяких так званих активістів, яким задля піару передвиборних претензій кортить відігратися на комусь, зламати слабких і слабодухих. Пустовалов не з таких. В цьому вони переконались з перших днів його директорства.

Не забути Івану Вікторовичу того дня, 21 листопада 2018 року, коли він, тепло зустрінутий колективом, заступив на цю посаду з доважком купи проблем. Якраз сільрада, очолювана енергійною Людмилою Спичак, розгорнула масштабну реконструкцію будівлі. Подвір’я захаращене будматеріалами, в коридорах пилюка, скрегіт різних механізмів. Скрізь нервозність, біганина. Робота кипіла. Будівельники поспішали до морозів упоратись з основним обсягом проектних завдань. Інший, глянувши, на який тягар прийшов, навряд чи зважився б звалювати його на свої плечі. Пустовалов звалив.

І хоч як не старалися сумлінні будівельники, примхлива осінь все ж ставила гальма в колеса. Це дратувало нетерпеливих батьків і горластих активістів, які незаслужено ображали ремонтників, їхнього інженера, погрожували закрити школу, а вчителів розігнати. Допекли так, що робітники зі своїм керівником зібрали інструмент, речі і пішли.

Одному Богу відомо, чого було варто Івану Вікторовичу умовити їх повернутися на об’єкт і продовжити ремонт. За погодженням з освітянським керівництвом було оголошено тритижневий карантин, щоб будівельники змогли закінчити ремонт, просушити школу. Водночас фарбували стіни, в кольорове оздоблення увібрали фойє, аби дітям було приємно приходити до школи і в них підсвідомо вимальовувалось прагнення до успіху…

Не припиняли роботу і в січні наступного року. Залишалося ліквідувати протікання води над коридором, вмонтувати підвісні стелі. Було це напередодні традиційного сільського свята - зустрічі випускників школи різних років, запрошення на яке розіслано ще за три тижні. Щоб не зірвати його, до будівельників дружно долучилися вчителі на чолі з директором – оперативно виконували різні підсобні роботи.

Осторонь, з руками в кишені, єхидно посміхалися горе-активісти: мовляв, все одно зірвете свято, нічого не варті ваші придеснянські ноктюрни. Для дошкульності вжили музичний термін «ноктюрн», не підозріваючи його позитивного значення – музики на відкритому повітрі. Та їхнє підбурювання лише підохочувало працю людей.

До ранку все було готове. Свято провели на високому рівні…

А селом пішли розмови: «Ото якби не Пустовалов з його пробивним характером…»

Ноутбуки - школі

ПУСТОВАЛОВ починає свій черговий робочий день. З коридору долинають веселі голоси учнів. Немов під їхній акомпанемент директор у своєму кабінеті вмикає комп’ютера, уважно гортає службові папери, в яких зафіксовані поточні питання учбового процесу, забезпечення харчування дітей, медичне обслуговування, поліпшення освітнього середовища тощо.

І хто б там що не казав, а від того, як він заведе власний керівний механізм, залежить і дія в цілому механізму навчально - виховного об’єднання. Зокрема, натхненність і сумління кожного з 42 вчителів і 20 технічних працівників. А відтак і успішне засвоєння учнями нових знань.

Тим часом настінний годинник нагадує: скоро Пустовалову йти на урок фізкультури. Це його улюблений урок. Від нього дістає наснагу і заряд не тільки він сам, але й учні, в яких є змога потім займатися в різних спортивних секціях. Їх намагнічують директорські підохочування: “в здоровому тілі - здоровий дух”, і, “з малих вправ виростають великі чемпіони”. А колегам імпонує пустоваловське кредо: «В житті нема проблем, є ситуації. Вирішуй питання на рівні ситуацій, тоді вони не стануть проблемами».

Обличчя Івана Вікторовича займається усмішкою задоволення від інформації про те, що в їдальні є всі продукти для приготування страв, що в недавно відкритому буфеті учням пропонують смачні бутерброди і здобні булочки шкільної випічки, що батьки дітей з першого по четвертий клас та груп продовженого дня дякують за те, що їхніх чад годують безплатно. Легко на серці у директора й від того, що в його навчально-виховному об’єднанні належну увагу приділяють дітям – сиротам, позбавленим батьківської опіки, і дітям воїнів АТО. І з душі зринає хвала медсестрі за готовність надавати учням в разі потреби необхідну кваліфіковану допомогу.

А що з інтернетом? Без нього зумовлену ковідом дистанційну форму освіти не запровадиш. Якщо досі технічних потужностей і трафіку, наданих провайдером, вистачало для навчального процесу в режимі онлайн, то з оглядом на найближче майбутнє - їх мало. В цьому директор пересвідчується на прикладі роботи чотирьох комп’ютерних класів, де впроваджується програма «Ноутбук кожному вчителю». Так, добре, що вісім роутерів практично охоплюють всю школу, що в кожному методоб’єднанні, по три – чотири ноутбуки для вчителів. Що зараз в об’єднанні працюють 50 видів різної техніки і багато додаткових функціональних механізмів. Це – плюс.

Проте мінусом Пустовалов вважає те, що до школи заходить лише сто мегабайт. Сьогодні для навчання в режимі онлайн їх уже мало. Іван Вікторович набирає номер телефону провайдера, вимагає збільшити потужності шкільної мережі хоча б у десять разів. На тому боці мобільного зв’язку згодні підписати відповідну угоду, з дня на день обіцяють прислати групу інженерів для виконання необхідних для цього технічних робіт.

І зауважують: любов має бути взаємною. Тобто навчально-виховне об’єднання, у свою чергу, повинно дбати про оновлення комп’ютерного парку. Директору є що відповісти: відпрацьовані 17 комп’ютерів недавно списано, до вищої освітянської установи направлено заявку на придбання принаймні сотні сучасних ноутбуків. Є і запевнення, що вони будуть. Адже прохання мотивується серйозним аргументом: контингент учнів зростає. Село на очах росте, розширюється за рахунок будівництва нових житлових масивів, де поселяються переважно молоді родини. А це і нові діти, яким потрібна школа…

Справи одна за одною намотуються на стрижень робочого дня директора Зазимського навчально-виховного об’єднання. І запланованих не перелічиш, і нових не передбачиш. Як сьогодні, так і завтра. І післязавтра. В селі знають: Пустовалов з ними справиться. Бо цю роботу він вважає музикою своєї душі.

Михайло Балтянський

Зазим’я, Київська область


Ви можете обговорити цей матеріал на наших сторінках у соціальних мережах