ДО 80-РІЧЧЯ ВОЗЗ‘ЄДНАННЯ. 1 ЛИСТОПАДА 39-ГО: ДЕНЬ ЄДНАННЯ

ДО 80-РІЧЧЯ ВОЗЗ‘ЄДНАННЯ. 1 ЛИСТОПАДА 39-ГО: ДЕНЬ ЄДНАННЯ


Питання про прийняття Західної України до складу Радянського Союзу і возз'єднання її з Радянською Україною остаточно міг вирішити, відповідно до статті 14 Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік, вищий законодавчий орган країни. З цією метою 31 жовтня 1939 року було скликано Позачергову п'яту сесію Верховної Ради СРСР першого скликання.

Щоб передати волю західноукраїнських трудящих, у Москву на сесію прибула Повноважна Комісія Українських Народних Зборів. Її 31 жовтня зустрічали перед Київським вокзалом Москви, яка набрала святкового вигляду, понад вісім тисяч трудящих столиці. На пероні вокзалу, прикрашеному червоними прапорами, лозунгами, кумачевими полотнищами, були керівники столиці — перший секретар Московського обласного і міського комітетів ВКП(б) О.С. Щербаков і голова Московської Ради В.П. Пронін; секретар Президії Верховної Ради СРСР  О.Ф. Горкін, депутати Верховної Ради СРСР, Герої Радянського Союзу, представники громадських організацій.

Далі про зустріч обранців визволеного народу переповімо газетними рядками(зберігаючи стиль). «Рівно о десятій годині до перону підходить поїзд, — повідомляла газета «Комуніст», офіційний друкований орган ЦК КП(б)У в номері 251 від 1 листопада 1939 року, — Під захоплені оплески зустрічаючих з вагона виходить 63 депутати Народних Зборів Західної України… Разом з ними у Москву прибули секретар ЦК КП(у) тов. М.С. Хрущов, секретар ЦК КП(б)У тов. М.О. Бурмистенко, голова Президії Верховної Ради УРСР тов. М.С. Гречуха, командарм 1-го рангу тов. С.К. Тимошенко.

Гримить «Інтернаціонал». Гостей закидають квітами. Вони схвильовані. Люди, які зазнали страхітливого гніту польських капіталістів і поміщиків, не знаходять слів, щоб виразити свою радість, своє захоплення, сьогодні вони — вільні хазяї свого нового життя, сьогодні вони — в серці радянської землі…

Під звуки оркестру депутати виходять на площу. Їх зустрічає буря оплесків. Гримлять вигуки на честь єдинокровних братів українців, визволених з-під ярма польських панів. По площі прокочується «ура»… на честь Робітничо-Селянської Червоної Армії і першого маршала Радянського Союзу товариша Ворошилова. Мітинг, присвячений зустрічі представників Народних Зборів Західної України, відкриває  секретар МК і ММК ВКП(б) тов. О.С. Щербаков. З привітальною промовою виступає слюсар-стахановець московського заводу імені Горбунова тов. Н. І. Корцев.

На трибуні — депутат Народних Зборів Західної України селянин У.М. Шкалубина. Свою хвилюючу промову він виголошує українською мовою. Після закінчення мітингу депутати сідають в автобуси і прямують до готелів. Москвичі тепло вітають представників Західної України, які прибули в столицю соціалістичної держави, щоб доповісти Радянському урядові про волю свого народу».

Історична для долі українського народу по обидві сторони Збруча Позачергова п‘ята сесія Верховної Ради СРСР розпочала свою роботу 31 жовтня 1939 року. Перед відкриттям засідання депутати Верховної Ради вшанували вставанням пам’ять воїнів Червоної Армії, полеглих на території Польщі при звільненні народів Західної України і Західної

Білорусії від рабства капіталізму.

На розгляд Верховної Ради були внесені три питання:

1. Доповідь про зовнішню політику Уряду.

2. Заява Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України.

3. Заява Повноважної Комісії Народних Зборів Західної Білорусії.

Коли головуючий, голова Ради Союзу А.А. Андреєв (секретар ЦК ВКП(б)) повідомив, що Повноважні Комісії від Народних Зборів Західної України і Західної Білорусії присутні на засіданні Верховної Ради, і від лиця вищого органу державної влади Радянського Союзу привітав дорогих товаришів, членів Повноважних Комісій і в їх особі — братні народи Західної України і Західної Білорусії, звільнені від гніту польських панів і капіталістів доблесною Червоною Армією, зала відповіла бурхливими оплесками, овацією, вигуками «Ура!». За свідченням активної учасниці тих пам‘ятних осінніх подій доленосного для всього українського народу 1939 року Марії Кіх: «А коли ми зайшли до зали засідань Верховної Ради СРСР, нас тепло, як рідних братів зустріли обранці великого Радянського Союзу. В хвилини зустрічі з нами вони не могли приховати свого хвилювання».

В доповіді про зовнішню політику Уряду Голова Ради Народних Комісарів і Народний Комісар Закордонних Справ В.М. Молотов спинився і на подіях, які були безпосередньо пов‘язані з вступом військ РСЧА на територію Польщі. Цитуємо за стенографічним звітом. «Мені немає необхідності описувати хід цих подій. Про все це докладно говорилось в нашій пресі і ви, товариші депутати, добре знайомі з фактичною стороною. Скажу лише про найголовніше,— підкреслив доповідач. — Нічого доводити, що в момент повного розпаду Польської держави наш уряд зобов’язаний був протягнути руку допомоги проживаючим на території Західної України і Західної Білорусії братам-українцям і братам-білорусам. Він так і зробив. (Б у р х л и в і,  т р и в а л і  о п л е с к и.  Д е п у т а т и  в с т а ю т ь  і  в л а ш т о в у ю т ь  о в а ц і ю.) Червона Армія вступила в ці райони при загальному співчутті українського і білоруського населення, яке зустрічало наші війська, як своїх визволителів від панського гніту, від гніту польських поміщиків і капіталістів».

Далі В.М. Молотов доповів депутатам про бойові втрати та розміри звільненої території, про кількість населення, що проживало там, і характеристику його за національними ознаками.

Про жертви Червоної Армії ми вже писали (дивись номер за 19 вересня). Що ж до території Західної України, яка перейшла до СРСР, то за даними глави Радянського Уряду, вона становила 88 тисяч квадратних кілометрів, з населенням у 8 мільйонів осіб. В цілому населення Радянського Союзу за рахунок звільнених західноукраїнських і західнобілоруських земель поповнилося майже на 13 мільйонів чоловік, з яких українців — більше 7 мільйонів, білорусів — більше 3 мільйонів, поляків — понад 1 мільйон і стільки ж — євреїв.

Знову процитуємо стенографічний звіт сесії. «Політичне значення цих подій трудно переоцінити, — наголосив В.М. Молотов. — Всі повідомлення з Західної України і Західної Білорусії свідчать про те, що населення з невимовним захопленням зустріло своє визволення від панського гніту і палко вітало нову велику перемогу Радянської влади. ( В и б у х  д о в г о т р и в а л и х  о п л е с к і в). Вибори в Народні Збори Західної України і Західної Білорусії, які пройшли в останні дні і які тут були вперше організовані на основі загального, прямого і рівного виборчого права, з таємною подачею голосів, показали, що, принаймні, 9/10 населення цих областей були вже давно підготовлені до з’єднання з Радянським Союзом. Відомі вже тепер всім нам рішення Народних Зборів у Львові і Бєлостоку свідчать про повну одностайність народних обранців в усіх політичних питаннях».

В обговоренні доповіді виступив депутат О.О. Кузнєцов (на той час — другий секретар Ленінградського міськкому ВКП(б)). Що стосується нашої теми, то він, зокрема, відзначив (цитуємо за стенографічним звітом): «Коли незадачливі польські правителі втекли, коли розпалася мертвонароджена польська держава і народи, які населяли колишню Польщу, були кинуті напризволяще, — наш Уряд прийняв єдино правильне рішення про надання допомоги братським народам Західної України і Західної Білорусії, віддав наказ нашій Червоній Армії перейти кордон.

17 вересня — день, коли наша Червона Армія перейшла кордон, щоб звільнити наших братів на Західній Україні і на Західній Білорусії від ярма поміщиків і капіталістів, є історичним днем.

Я не буду, товариші депутати, говорити вам про те величезне патріотичне піднесення, яке охопило всю нашу країну, весь радянський народ. Незліченні народні мітинги, збори, демонстрації, величезна кількість добровольців, бажаючих служити в рядах Робітничо-Селянської Червоної Армії, самовіддана робота робітників, колгоспників, інтелігенції — все це з’явилося найяскравішою демонстрацією згуртованості нашого радянського народу навколо партії Леніна—Сталіна, навколо Радянського Уряду. Червона Армія, що звільнила народи Західної України і Західної Білорусії, з честю виконала волю всього радянського народу.

З цієї трибуни ми говоримо: честь і слава нашій доблесній Робітничо-Селянській Армії! (Т р и в а л і  о п л е с к и.)».

На завершення свого виступу О.О. Кузнєцов «через вичерпну ясність і послідовність зовнішньої політики Уряду»  вніс пропозицію, яка була одноголосно прийнята, дебатів по доповіді В.М. Молотова не відкривати і схвалити зовнішню політику Уряду.

На цьому перше засідання Верховної Ради було оголошено закритим.

На другий день перебування у Москві повноважні представники Народних Зборів відвідали, до початку другого засідання Верховної Ради, ленінський Мавзолей та метрополітен імені Л.М. Кагановича.

Близько другої години дня делегація направилась з готелю «Москва» на Красну площу, щоб покласти квіти до саркофагу В.І. Леніна. «Великий вінок несуть батрак Микола Мороз, вагоновожатий львівського трамваю Микола Лозинський, депутати Параня Білецька і Ганна Лінинська. В кожного в руках букети живих квітів, — читаємо в газеті «Вільна Україна» за 2 листопада 1939 року (стиль збережено).— Повільно йдуть депутати. Зосереджені, замріяні їхні обличчя. Сотні москвичів супроводжують представників братнього народу».

І далі газетні рядки описують цю подію такими словами: «Розкриваються широкі двері мавзолею. Біля входу застигли два часових. Люди скидають шапки і переступають поріг. Кілька ступнів вниз і обранці звільненого народу біля гробу Леніна. Тихо, майже не дихаючи, оточують вони постамент.

Микола Мороз і Микола Лозинський кладуть в головах великий вінок червоних і білих квітів. Червону стрічку обвиває чорний креп. На стрічці напис: «В.І. Леніну від визволеного народу Західної України».

Селянка Ганна Лінинська спускається вниз і кладе на постамент букет хризантем. Ті, що стоять наверху, передають їй свої букети, і скоро весь гранітний постамент покривається квітами.

В скорботному мовчанні стояли навколо гробу депутати Народних Зборів. Виходячи з мавзолею, кожен з них ніс в своєму серці незабутній образ великого Леніна».

Ознайомлення зі столицею СРСР члени Повноважної Комісії розпочали з відвідування станції метрополітену «Маяковская». М.С. Хрущов, який був з ними, детально розповів депутатам Народних Зборів про будівництво кращого на той час у світі московського метрополітену. Зазначимо, що говорив зі знанням справи, адже як керівник московських комуністів (1934-1938 рр.) був безпосередньо причетний до цього.

1 листопада, о 6 годині вечора, під головуванням Голови Ради Союзу А.А. Андреєва відбулося друге спільне засідання Ради Союзу і Ради Національностей Верховної Ради СРСР. Оголосивши засідання відкритим, він продовжив (цитуємо за стенографічним звітом):

«Переходимо до розгляду другого питання порядку дня: заява Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України. ( В  з а л

в х о д я т ь  ч л е н и  П о в н о в а ж н о ї  К о м і с і ї  Н а р о д н и х  З б о р і в  З а х і д н о ї  У к р а ї н и.  Б у р х л и в і  о п л е с к и. О в а ц і я  в с ь о г о  з а л а. Л у н а ю т ь  в и г у к и: « Хай живе звільнений народ Західної України!», «Хай живе наш вождь, учитель і друг товариш Сталін!» Слово для заяви надається члену Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України тов. Панчишину. (Б у р х л и в і  о п л е с к и. В с і  в с т а ю т ь.)»

Доктор медичних наук, професор М.І. Панчишин піднявся на трибуну. Він, за свідченням «Щоденника засідання 1 листопада», опублікованого в номері 252 газети «Комуніст» від 2 листопада 1939 року, кілька хвилин не міг почати свою промову — такою сильною була овація в залі. «Першим словом визволеного народу Західної України,— заявив професор, — яке прозвучало там, на Народних Зборах у Львові, і яке радісно звучить тут, на засіданні Верховної Ради Союзу, нашим першим дорогим словом є слово великої, що йде від глибини серця, подяки нашим братам — радянським народам, слово найглибшої поваги нашому вождю, натхненникові визволення Західної України товаришеві Сталіну».

Доповідаючи Верховній Раді про Українські Народні Збори, до яких «вільними голосами обирав народ своїх представників», бо «над нами вже не свистів панський батіг. Над нами вже не стояв панський жандарм», промовець наголосив: «...Народні Збори Західної України є справді повноважним виразником волі абсолютної більшості нашого народу. Голосом Народних Зборів говорив і утверджував свою волю весь наш визволений народ...

Вибираючи своїх представників, народ Західної України дав їм наказ, в якому відбились його найглибші прагнення...

І депутати Українських Народних Зборів, як вірні сини свого народу, підтвердили цей наказ, затвердили цю волю народу. На своїх засіданнях 27-го і 28-го жовтня цього року Українські Народні Збори одноголосно і одностайно прийняли свої історичні Декларації».

Доповідач від Повноважної Комісії доповів депутатам Верховної Ради зміст чотирьох Декларацій, в яких Українські Народні Збори затвердили волю народу: про державну владу в Західній Україні; про входження Західної України до складу Української РСР; про конфіскацію поміщицьких земель; про націоналізацію банків і великої промисловості.

Зачитавши текст Декларації про входження Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки, М.І. Панчишин передав рішення Українських Народних Зборів головуючому.

Після цього звернувся до депутатів з такими словами (цитуємо за стенографічним звітом): «Від імені Українських Народних Зборів, від лиця всіх народів Західної України, віднині вільних, віднині рівних, віднині осяяних сонцем нового життя, ми просимо Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і тим самим з'єднати український народ в єдину державу, покінчити з віковим роз'єднанням українського народу.

Ми прагнемо влитися у велику сім‘ю вільних радянських народів. Ми бажаємо жити під прапором Сталінської Конституції. ( Б у р х л и в і  о п л е с к и.)

Всім великим серцем народу, всією чистою безсмертною душею народу почуваємо і віримо ми, що Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік задовольнить цю просьбу народу Західної України з тим, щоб він у єдиній дружній сім’ї народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік під керівництвом комуністичної партії більшовиків, під керівництвом нашого мудрого учителя, друга і батька — товариша Сталіна (б у р х л и в і  о п л е с к и,  в с і  в с т а ю т ь) йшов вірною дорогою до нового, щасливого життя».

На завершення Заяви Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України доповідач висловив ряд запевнень: «… будемо вірними, самовідданами синами і дочками нашої великої, нашої єдиної справжньої вітчизни — Радянського Союзу»; «… будемо безпощадними до всіх і всіляких його ворогів, які спробують підірвати його силу, його єдність»; «не щадячи своїх сил, свого життя, будемо все робити, щоб ще більше зміцнити могутність нашої соціалістичної батьківщини, щоб ще більше піднести її славу, її силу, її розквіт»; «ми непохитно і впевнено стаємо на шлях, який накреслений генієм Леніна і Сталіна,… ми ніколи і ніде з цього шляху не звернемо,… дамо нищівну відсіч кожному, хто спробує нас з цього шляху збити»; «… ми в єдиній вільній Радянській Україні, керованій комуністичною партією більшовиків України і її Центральним Комітетом, будемо працювати і створювати нове, комуністичне життя, як народ вільних творців, як народ справжніх героїв».

Як відомо, невдовзі (через 21 місяць) при першій же нагоді, професор забув про ці гарячі запевнення і почав прислуговувати фашистським загарбникам (дивись матеріал за 29 жовтня).

Після закінчення виступу М.І. Панчишина члени Повноважної Комісії, на запрошення головуючого А.А. Андреєва, зайняли місця серед депутатів Верховної Ради СРСР.

Оскільки промова виголошувалась українською мовою, на запитання головуючого, чи потрібен її переклад? — голоси з місць відповіли: не потрібен.

Члени Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України з керівництвом СРСР (Москва,1 листопада 1939 року)

В обговоренні Заяви Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України виступили: член Повноважної Комісії І.Ю. Кравчук, депутат О.О. Богомолець, члени Повноважної Комісії К.Й. Студинський і О.С. Кузьминська, депутат О.Є. Корнійчук, члени Повноважної Комісії Г.В. Гаврищук  і У.В. Єфимчук-Дячук.

Ось їхні основні думки.

У своїй промові робітник І.Ю. Кравчук, який, як і тисячі інших трудящих,

звідав польської тюрми, розповів, що протягом двадцяти років робітники і сільська біднота Західної України терпіли нечувану нужду, голод і злидні, образи і знущання, революціонерів кидали в тюрми, заганяли на довгі роки на каторгу, польська шляхта боролась з усім, що було українським, — закривала українські школи, театри, всяко знущалась з української культури.

«Але настав день 17 вересня 1939 року. Цей день треба вважати початком нової сторінки в історії Західної України», — наголосив виступаючий.

«Від імені пролетарів-нафтовиків Західної України, — заявив далі І.Ю. Кравчук, — я звертаюся до Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік.., щоб ви нас прийняли в свою велику сім'ю...».

Депутат О.О. Богомолець, президент Академії наук УРСР, у своєму виступі нагадав історію гноблення трудового народу Західної України, яка вела своє літочислення ще з 1387 року. Не ослаб цей гніт і в період, коли після поділу Польщі в 1772 році Західна Україна ввійшла до складу мозаїчної Австро-Угорської імперії, бо земля і народ залишались , як і раніше, в руках польських аристократів. Нечувані страждання припадали на долю трудящих Західної України, коли за Версальським договором було створено Польщу, яка захопила західноукраїнські землі. Говорячи про ступінь зубожіння селянства, академік навів приклад: «Це ж в Західній Україні був зроблений винахід — розколювати сірник на 4 частини в цілях економії!».

Звертаючись до членів Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України, О.О. Богомолець висловив упевненість: «Тепер ви ще делегати, але вже сьогодні, я не сумніваюсь, ви станете громадянами великого Радянського Союзу, громадянами квітучої, вільної, культурної Радянської України».

Наприкінці виступу президент Академії наук УРСР запрошує всіх делегатів Західної України, які прибули у Москву, відвідати Українську РСР, оглянути фабрики, заводи, школи, лікувальні заклади, вузи і наукові установи, щоб наочно переконатися, якою висококультурною країною, країною «найкрупнішої в Європі важкої промисловості,… найкрупнішого в світі колективного механізованого сільського господарства» стала в минулому затуркана і відстала Україна.

Потім з трибуни промовляв найстаріший депутат Народних Зборів  

К.Й. Студинський,  професор Львівського університету. Схвильовано він розповів про те, як 17 вересня стояв біля радіо і слухав промову В.М. Молотова і навіть, коли за 30 кроків від нього ударила граната, стояв, не рухаючись, вслухаючись у кожне слово.

Наводячи факти тяжкого життя: «селянина били, над ним знущались, катували його, саджали в тюрми, знищували його хату, спалювали цілі села, виколювали людям очі і живими клали їх в могили», К.Й. Студинський, що був безробітним протягом 21 року, наголосив: «Можливо, хто-небуть не повірить, але як професор університету повинен об’єктивно заявити, що все це не вигадка, а справжня правда».

І далі він зазначив: «Соромно говорити про це — я чув, як мати своєму синові наспівувала колискову пісеньку:

                                Будуть тебе люди ображати,

                                будуть твої руки в пута кувати,

                                а ти будеш мене, свою матір, проклинати.

Ця сумна пісня відображала горе нашого українського народу. Але серед народу жило глибоке переконання: що ця сумна пісня кінчиться, що на її місце прийде нова, щаслива пісня. Героїчна Червона Армія принесла нам нову пісню, віру в перемогу, і ми стали вільні».

Знаний в наукових колах і серед широкої громадськості професор на завершення промови висловив впевненість, що трудящі Західної України стануть рівноправними громадянами Радянської України і Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Висловивши вдячність Червоній Армії — визволительці, робітниця шоколадної фабрики міста Львова полька О.С. Кузьминська зазначила: «Трудящі поляки, українці і євреї знайшли свою батьківщину, де не буде більше жандармських палок і мук робітників…

Ми, робітники міста Львова, звертаємось до Верховної Ради СРСР, до любимого вождя міжнародного пролетаріату, творця найдемократичнішої в світі Конституції, до нашого мудрого великого товариша Сталіна з просьбою прийняти нас в Союз Радянських Соціалістичних Республік».

«Як український письменник, я не міг не бути там, тому перейшов кордон разом з частинами Червоної Армії, — розповідав депутат Верховної Ради Олександр Корнійчук. — Я читав книги, знав, як жили наші брати і сестри під гнітом польської панщини. Але те, що я побачив у дійсності, було більш жахливим, ніж те, що було написано про це в книгах. Ніяка фантазія літератора не може уявити того страшного, жахливого гніту, під яким були селяни, робітники і інтелігенція Західної України. Ось чому трудящі Західної України зустрічали Червону Армію як свою визволительницю».

Письменник поділився хвилюючими спогадами про ці зустрічі, а також навів конкретні факти того, що у народу Західної України «було відібрано його рідне слово, знищували його інтелігенцію, не допускали у вищі школи, тримали в темряві, називали бидлом, хамом, на кожному кроці ображали його людське і національне достоїнство». Зокрема, Олександр Корнійчук відзначив, що в Львівському університеті на 5 тисяч студентів було тільки 5 українців; що вчені українського народу професори Студинський, Вознюк, Колеса та інші були безробітні, їх переслідувала польська поліція і буржуазні українські націоналісти; що діти великого сина українського народу, письменника-революціонера Івана Франка також не мали роботи; що один з українських письменників з гіркотою визнавав: «Я всі свої 50 років ненавидів людей, які мали можливість їсти за обідом три страви».

Завершуючи виступ, О.Є. Корнійчук поділився враженнями і дав оцінку Народним Зборам та висловив сподівання на позитивне вирішення долі визволених братів від вікового гноблення.

«Три дні відбувалися Народні Збори Західної України. Три дні один за одним піднімались селяни, робітники й інтелігенція на трибуну, і кожна промова була викривальним документом проти колишньої панської Польщі,— наголосив депутат. — Якби зібрати сльози і кров, пролиту українським народом під гнітом польських панів, та досить було б однієї тисячної частини, щоб у ній можна було потопити всіх поміщиків, жандармів, сатрапів польського уряду.

В останній день зборів до мене підійшла польська письменниця Гурська і схвильовано сказала: «Я слухаю виступи депутатів, слухаю про жорстокість, про страждання людей — мої нерви не витримують, адже це ж суд історії над Польщею». Вона була права. Народні Збори були великим народним судом над польськими феодалами, над польською буржуазією, яка жорстоко пригноблювала український, білоруський народи і трудящих поляків.

Дорогі товариші депутати! Я надіюся і вірю, що ви приймете змучених, багатостраждальних братів-українців у велику сім’ю радянських народів».

Селянин села Космач Коломийського повіту Станіславської області Г.В. Гаврищук твердо заявив: «Мене прислали сюди наші верховинці з Карпатських гір для того, щоб тут, у червоній Москві, від імені нашого народу я вітав Радянський Уряд, великий радянський народ, нашого батька, любимого Сталіна і просив великий радянський народ прийняти нас у сім’ю народів Радянського Союзу».

Передостаннім був виступ селянки Ровенського повіту Луцької області У.В.Єфимчук-Дячук, в якому мовилося: «Сьогодні два почуття в моєму серці: перше — це велика радість і друге — це сум за ті довгі роки, які пройшли так марно… Ми радіємо! Сльози течуть від радості. І не спиться, і їсти не хочеться — радісним вогнем горить душа».

У прекрасній, образній промові (за повідомленням ТАРС), яка неодноразово переривалася гучними оплесками, член Повноважної Комісії Народних Зборів, за її визнанням, неписьменна, бідна батрачка, висловила бажання: «Ми просимо від імені всього нашого народу, щоб ми вічно ходили під червоним прапором... Ми хочемо жити при сонці, яке світить з червоної Москви для всіх народів...».

Цікавою і промовистою є така обставина. Усі промовці — члени Повноважної Комісії виголошували свої виступи рідною, українською, мовою, О.С. Кузьминська — польською.

На завершення обговорення Заяви Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України виступив заступник Голови Ради Народних Комісарів СРСР А.Я. Вишинський. «З великою увагою і великою любов'ю ви, депутати Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік, вислухали полум’яні промови членів Повноважної Комісії.., — сказав він. — Сьогодні завершується велика визвольна епопея народів Західної України, епопея, відмічена історичною датою 17 вересня 1939 року... Пробила година, велика година, година визволення, година здійснення вікових сподівань народу Західної України, година з’єднання з нашими братами під великими прапорами Радянської держави».

Він дав високу оцінку виборам 22 жовтня, коли «вперше на цій землі відбувалися справді демократичні, справді вільні, дійсно і воістину народні вибори; вперше трудящі народні маси голосно і гордо заявили про свою непохитну волю, виразивши в своїй історичній Декларації те, за що боролися, за що страждали народи Західної України, в ім’я чого вони терпіли муки і звірства панського ярма, в ім’я чого вони піднялися, як один, при першій звістці про наближення Робітничо-Селянської Червоної Армії, піднялись назустріч побідоносним полкам нашої армії, своєї рідної армії, славної визволительки народів Західної України».

І далі А.Я. Вишинський наголосив: «Разом із словами палкої подяки члени Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України і вся Повноважна Комісія в цілому принесли сюди, в цей історичний зал, своє непохитне і тверде бажання разом з усіма народами Союзу Радянських Соціалістичних Республік боротися за... будівництво соціалізму, за нове життя, життя щасливе, радісне, світле, як радісний і світлий сьогоднішній день».

Від імені уряду СРСР заступник Голови Ради Народних Комісарів вніс на затвердження Верховної Ради СРСР проект Закону про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і возз'єднання її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою.

Роздільним голосуванням по палатах Верховна Рада СРСР одноголосно затверджує Закон

У цьому історичному документі говорилося:

«Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік, заслухавши заяву Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України,

п о с т а н о в л я є:

1. Задовольнити просьбу Народних Зборів Західної України і включити Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік із возз'єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою.

2. Доручити Президії Верховної Ради призначити день виборів депутатів у Верховну Раду СРСР від Західної України.

3.Запропонувати Верховній Раді Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

4.Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки подати на розгляд Верховної Ради СРСР проект розмежування районів і областей між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою».

Знову зішлемося на свідчення Марії Кіх. «Я не можу передати вам тієї радості, яку ми відчули, коли оголосили, що Західна Україна приєднана до Радянського Союзу, — ділилась вона враженнями, звітуючи як член Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України, 27 листопада 1939 року на зборах молоді в палаці львівських залізничників. — В цей час хотілося кричати: Ми громадяни вільного, великого Радянського Союзу! — і так кричати, щоб почули трудящі всього світу».

І що б там не говорили критикани, скільки б не зубоскалили наші політичні опоненти, як би не применшували велич подій восьмидесятилітньої давнини дослідники-перекинчики, стверджуємо: рішення Верховної Ради СРСР стало важливою віхою в історії українського народу. Від 1 листопада 1939 року трудящі Західної України отримали радянське громадянство і вступили на шлях соціалістичного життя. Цим було здійснено вікові надії та прагнення народних мас західноукраїнських земель до возз'єднання зі своїми єдинокровними братами.

12-денне перебування членів Повноважної Комісії Українських Народних Зборів у Москві справило на них незабутнє враження.

Вони оглянули заводи і фабрики, колгоспи Московської області, величні споруди московського метрополітену і каналу імені Москви, відвідали школи, музеї, театри, були присутні на військовому параді і демонстрації трудящих, присвячених 22-м роковинам Великого Жовтня. Все бачене наочно переконало делегатів комісії, що справжнього розквіту матеріальних і духовних сил можна досягти тільки в складі великого Радянського Союзу.

З Москви Повноважна Комісія Народних Зборів прибула до Києва для участі в роботі Позачергової третьої сесії Верховної Ради УРСР.

Про цей заключний акт Возз‘єднання розповімо в наступній подачі.

Адам Мартинюк,

кандидат історичних наук


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях