До 75-річчя визволення Богуслава від німецько-фашистських загарбників

До 75-річчя визволення Богуслава від німецько-фашистських загарбників


Не дивлячись на те, що 3 лютого – це особлива дата в історії Богуслава, місцева та районна ради проігнорували вшанувати пам’ять 98 бійців, які визволяли м. Богуслав та загинули смертю хоробрих.

За архівними даними, ще 26 січня 1944 року 27-ма Армія І Українського фронту під командуванням М.Ф. Ватутіна визволила від окупантів передмістя Богуслава – Заросся. До 2 лютого були звільнені і всі навколишні села району, що на північ, захід, південь.

Ворог перетворив місто і навколишні висоти на сильно укріплений вузол оборони. 2 лютого окремий кулеметно-артилерійський батальйон під командуванням майора Арсенідзе почав наступ. Першими у  Богуслав увірвалися взводи Свідка, Пузаня, Махотіна, Григор’єва, які загинули смертю хоробрих. У жорстоких боях за місто серед інших загинули командир дивізії Ревенко, командир полку Тихонський, командир батальйону Косог, командир батареї Шурман. Після 9-денних боїв 3 лютого місто було звільнено. Разом з тим були звільнені села Яцюки, Карандинці, Шупики,Туники.

З оперативного звернення радіо та інформбюро голосом Левітана було проголошено: «Війська І Українського фронту під командуванням генерала-армії Ватутіна М.Ф. після жорстоких 9-денних боїв 3 лютого штурмом оволоділи районним центром і залізничною станцією Богуслав та продовжують наступ на південний схід від нього…»

Визволення Богуславського району від фашистських окупантів завершилося 10 лютого звільненням с. Янівка (нині Іванівка). А 11 лютого в цілому було завершено визволення Київської області, що перейшло в завершальний етап Корсунь-Шевченківської битви, яка завершилася 17 лютого 1944 року. Її ще називали другим Сталінградом – «Сталінградом на Дніпрі». Але то вже інша славна історія в перемозі над фашизмом. Додам лише один епізод з неї. З розповіді Демченко Софії – моєї матері, яка безпосередньо брала участь у допомозі армії, на той час їй було неповних 14 років. Лютий 1944 рік – грязюка неймовірна, проїхати транспортом практично неможливо, а боєприпаси потрібно було доставляти. Найближча залізнична станція була в с. Карапишах Миронівського району, до якої надходили поїздами боєприпаси. А до лінії фронту було 40-50 км. Цю проблему частково вирішували кінні підводи, яких катастрофічно не вистачало. І тоді на допомогу прийшли місцеві жителі: старі та малі, більшість з яких були жінки, створили живий ланцюг від Карапишів через Медвин і Щербашенці до лінії фронту, передавали з рук у руки снаряди, міни, гранати, ящики з патронами.

3 лютого 2019 року комуністи  Богуславщини та радянські офіцери під червоними знаменами прийшли на святе місце, де поховані визволителі м. Богуслава, яким низько вклонилися.

У виступах  першого секретаря РК КПУ Степанової З.М., голови Богуславської районної організації ВУСРО полковника Королевича В.Н., голови Щербашенської ветеранської організації майора Діденка М.В., голови Київської обласної організації ВУСРО генерал-майора Демченка А.П. пролунали слова вдячності радянським воїнам, які визволили Богуславщину, Київщину та всю нашу неозору Вітчизну та Європу від «коричневої чуми».

А.П. Демченко,

голова Київської

обласної організації ВУСРО,

генерал-майор                                                                              


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях