О 100-ЛЕТИИ ОБРАЗОВАНИЯ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ И 25-ЛЕТИИ ЕЕ ВОЗРОЖДЕНИЯ Постановление Президиума ЦК Компартии Украины (обновлено)

О 100-ЛЕТИИ ОБРАЗОВАНИЯ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ И 25-ЛЕТИИ ЕЕ ВОЗРОЖДЕНИЯ
Постановление Президиума ЦК Компартии Украины (обновлено)


100 лет назад съезд партийных организаций коммунистов (большевиков) Украины (Москва, 5–12 июля 1918 года) в последний день своей работы принял историческое решение об образовании Коммунистической партии (большевиков) Украины (с 1952 года – Коммунистическая партия Украины) и, соответственно, назвал себя Первым съездом Коммунистической партии (большевиков) Украины.

Истоками Компартии Украины явились марксистские кружки и группы, возникшие в конце 19-го столетия в Киеве, Екатеринославе, Харькове, Одессе, Николаеве, Полтаве, Херсоне, других промышленных центрах. Их деятельность была направлена на избавление пролетариата от капиталистической эксплуатации. В условиях самодержавного гнета добиться поставленной цели разрозненными усилиями кружков и групп было невозможным. Настоятельной необходимостью стало создание революционной марксистской партии, способной возглавить освободительное пролетарское движение в масштабах всей России.

Зародышем такой партии стал организованный В.И. Лениным осенью 1895 года в Петербурге общегородской «Союз борьбы за освобождение рабочего класса». По его примеру «Союзы борьбы» были созданы в Москве, Киеве, Екатеринославе. Поскольку петербургский «Союз» был серьезно ослаблен арестом и ссылкой В.И. Ленина и группы его соратников, киевский «Союз» взял на себя и успешно осуществил практическую подготовку Первого съезда Российской социал-демократической рабочей партии.

Минский съезд РСДРП, состоявшийся 1–3 марта 1898 года, – первоначальный в хронологии съездов Коммунистической партии Советского Союза, и, следовательно, его делегаты явились учредителями КПСС. Почти половина из них представляли социал-демократов Киева и Екатеринослава. Коммунисты Украины гордятся этим, как и тем, что Первый съезд РСДРП признал официальным органом партии «Рабочую газету», издававшуюся нелегально в Киеве.

РСДРП не стала партией единомышленников. Вскоре после минского съезда в ней определились два идейных течения – приверженцы революционного марксизма во главе с В.И. Лениным, основавшие на Втором съезде РСДРП (1903 год) новую, большевистскую партию, и приверженцы оппортунизма.

Большевики Украины признали в лице В.И. Ленина своего вождя и учителя, его установками руководствовались во всей своей деятельности. Примечательно, что делегатом Третьего съезда партии (1905 год) Ленин был избран от Одесского комитета большевиков.

С именем Ленина связано развертывание процесса объединения большевистских организаций во всеукраинском масштабе. Так, по его инициативе и при ближайшем участии в начале 1904 года было сформировано Южное бюро ЦК РСДРП, объединившее деятельность первых большевистских комитетов и оказывавшее помощь большевистским группам в объединенных (большевики и меньшевики) организациях РСДРП Украины. Но эта и последующие попытки консолидации сил большевиков Украины были жестоко пресечены охранкой.

Через подполье и аресты, суды и тюрьмы, ссылку и эмиграцию прошли практически все руководители Компартии Украины первых послеоктябрьских лет: Артем (Ф.А. Сергеев), Е.Б. Бош, К.Е. Ворошилов, Э.И. Квиринг, Ф.Я. Кон, С.В. Косиор, Д.З. Мануильский, Г.И. Петровский, Г.Л. Пятаков, Н.А. Скрыпник, М.В. Фрунзе, В.Я. Чубарь, А.Г. Шлихтер и другие. Их беззаветная верность коммунистической идее, самоотверженность в отстаивании интересов трудового народа всегда были и будут вдохновляющим примером для коммунистов страны.

С падением самодержавия, в условиях буржуазно-демократических свобод начался бурный рост большевистских рядов. Если на момент Февральской революции насчитывалось не более 2 тыс. большевиков, то в июле 1917 года – 33 тыс., а в канун Октября – около 60 тысяч. Широкий размах приобрел объединительный процесс. Его высшим достижением в дооктябрьский период стало образование двух крупных областных партийных организаций – Юго-Западного края с центром в Киеве и Донецко-Криворожского бассейна с центром в Харькове, каждая из которых объединяла большевиков нескольких губерний.

Великая Октябрьская социалистическая революция открыла путь к созданию Украинского советского государства, и оба областных комитета приняли активнейшее участие в подготовке и проведении Первого Всеукраинского съезда Советов (Харьков, 11–12 (24–25) декабря 1917 года). Съезд провозгласил Украину республикой Советов рабочих, солдатских и селянских депутатов, избрал высший орган государственной власти – Центральный Исполнительный Комитет (ЦИК) Советов Украины, а ЦИК сформировал первое Советское правительство Украины – Народный Секретариат. Подавляющее большинство мест в этих органах заняли большевики.

Встала необходимость ускорить создание всеукраинской партийной организации со своим центром, который направлял бы деятельность высших органов государственной власти Украинской Советской Республики. Но в крайне неблагоприятной обстановке Гражданской войны и оккупации Украины войсками Германии решение этой задачи затягивалось.

Решительный шаг был сделан на Таганрогском партийном совещании 19–20 апреля 1918 года, в котором участвовали члены ЦИК и работники с оккупированных и не оккупированных местностей Украины. Совещание высказалось за образование Коммунистической партии (большевиков) Украины со своим Центральным Комитетом и своими съездами и сформировало Организационное бюро по созыву учредительного съезда партии.

За созыв съезда высказалось и Всеукраинское совещание большевистских организаций, состоявшееся нелегально 26 мая 1918 года в оккупированном германскими войсками Киеве с участием представителей 12 городов. Совещание сформировало Временный Всеукраинский комитет рабочей коммунистической партии и постановило избирать делегатов на съезд.

Подготовка и проведение выборов оказалось труднейшей задачей. Большевистские организации, отличавшиеся до вторжения германских войск массовостью и большим влиянием на положение дел в Украине, подверглись разгрому, их ряды катастрофически поредели. Временный партийный комитет совместно с Оргбюро, работавшим в Москве, сумели создать разветвленную сеть подпольных парторганизаций и провести в них выборы на съезд. И хотя по причине оккупации Украины и установления в ней гетманского режима многие делегаты прибывали в Москву на съезд с опозданием и начало его работы приходилось откладывать, съезд все же состоялся и прошел как довольно представительный форум. В его работе приняли участие 65 делегатов с решающим голосом от 40 подпольных партийных организаций общей численностью 4,3 тысячи членов РКП(б), 154 делегата с совещательным голосом и 114 гостей – всего 330 человек.

Успеху съезда способствовало огромное внимание к его подготовке и проведению со стороны ЦК РКП(б) и лично В.И. Ленина, встретившегося с членами Оргбюро, а затем с группой делегатов, придерживавшихся различных точек зрения по тем или иным вопросам. При этом Ленин, ЦК партии не давали делегатам съезда указаний, не настаивали, а советовали, рекомендовали. Работу съезда отличали демократизм, сопоставление различных точек зрения, принятие решений большинством голосов. Первый съезд КП(б)У был съездом свободного самоопределения коммунистов Украины.

В острых спорах, с докладом и содокладом прошло и обсуждение основного вопроса, ради которого созывался съезд, – об образовании партии. В результате была принята резолюция, суть которой изложена в абзаце:

«Объединить партийные коммунистические организации Украины в автономную, в местных вопросах, Коммунистическую партию Украины со своим Центральным Комитетом и своими съездами, но входящую в единую Российскую Коммунистическую партию с подчинением в вопросах программных общим съездам Российской Коммунистической партии и в вопросах общеполитических – ЦК РКП».

Принимая резолюцию «О партии», съезд исходил из того, что «наша борьба на Украине тактически неразрывно связана с борьбой российского пролетариата за социализм, что при различии конкретных задач, стоящих перед партийными организациями Украины и России, эти задачи сотнями нитей сплетаются друг с другом так, что ни одна из задач, стоящих перед коммунистами Украины, не может быть правильно поставлена и разрешена вне связи с тактикой Российской партии».

С тех пор на протяжении семи десятилетий, вплоть до разрушения СССР, КП(б)У–КПУ была составной частью РКП(б)–ВКП(б)–КПСС, ее боевым отрядом. Такой ее статус учитывал установленную еще в годы Гражданской войны федеративную связь Советской Украины с Советской Россией и другими советскими республиками – связь, которая в 1922 году обрела форму Союза ССР. Для обеспечения нормального развития советской федерации нужна была единая, строго централизованная Коммунистическая партия.

Объединение народов бывшей Российской империи в мощную социалистическую сверхдержаву, в которой руководящей и направляющей силой общества выступала ленинская партия коммунистов, принесло им экономический, социальный и культурный прогресс, обеспечило надежную защиту от внешней агрессии.

О выгодах от нахождения в составе СССР, которыми сполна пользовалась и Украина, убедительно свидетельствуют индустриализация республики, воссоединение всех украинских земель в едином государстве, освобождение Украины от немецко-фашистских захватчиков, послевоенное восстановление народного хозяйства. Эти и многие другие проблемы, решения которых требовали национальные интересы Украины, решались усилиями всего Союза ССР. По инициативе и настоянию высшего руководства СССР Украине была предоставлена возможность стать соучредителем Организации Объединенных Наций.

В то же время высшие органы КПСС, принимая решения по вопросам, касающимся Украины, никогда не действовали в обход ее партийного руководства. Практически все первые секретари ЦК КПУ – Л.М. Каганович, С.В. Косиор, Н.С. Хрущев, Л.Г. Мельников, А.И. Кириченко, Н.В. Подгорный, П.Е. Шелест, В.В. Щербицкий, В.А. Ивашко, С.И. Гуренко входили в состав Политбюро ЦК КПСС, непосредственно участвовали в формировании внутренней и внешней политики Советского Союза. КПУ была широко представлена на съездах КПСС и в ее Центральном Комитете.

В действиях руководства КПСС случались и ошибки. Но партия всегда находила в себе мужество признавать их, делала все возможное для устранения и недопущения в будущем.

Компартия Украины широко пользовалась автономией в местных вопросах. Ее деятельность в этих рамках была направлена на укрепление украинской государственности и повышение благосостояния народа.

В соответствии с решением Третьего съезда КП(б)У (Харьков, 1–6 марта 1919 года) партия распространила свою деятельность на Западную Украину, находившуюся в составе иностранных государств. При помощи КП(б)У были образованы и некоторое время действовали на правах ее краевых организаций Коммунистическая партия Буковины и Коммунистическая партия Восточной Галиции. Впоследствии они стали автономными частями компартий Румынии и Польши. Однако КП(б)У продолжала оказывать КПБ и КПВГ (с 1923 года – КПЗУ), а также коммунистической организации Закарпатья в составе компартии Чехословакии большую помощь.

В том же 1919 году по инициативе и при непосредственном участии представителей КП(б)У была разработана и принята резолюция ЦК РКП(б) «О Советской власти на Украине», один из пунктов которой предполагал осуществление украинизации. Выполняя резолюцию, КП(б)У добилась огромных успехов в обеспечении функционирования украинского языка во всех сферах общественной жизни. Одновременно были приняты меры против какого-либо ущемления прав русскоязычных граждан, а также в целях полного удовлетворения потребностей национальных меньшинств в использовании родного языка.

С началом Великой Отечественной войны Компартия Украины оставила более 40 тысяч коммунистов в тылу врага для организации партизанского движения и подпольных ячеек. Народные мстители, возглавляемые коммунистами, причинили оккупантам значительные потери.

В послевоенный период усилия Компартии Украины были сосредоточены на восстановлении и дальнейшем развитии народного хозяйства, повышении благосостояния населения. Наиболее плодотворными были 1970-е–1980-е годы, когда ЦК партии возглавлял видный политический деятель СССР и УССР В.В. Щербицкий.

В конце 80-х – начале 90-х годов прошлого столетия, на закате горбачевской «перестройки», которая фактически была направлена на демонтаж социализма в СССР, антисоциалистическим, буржуазно-националистическим силам, объединившимся в т.н. «Народний рух за перебудову», удалось навязать украинскому народу буржуазную реставрацию. Коммунистическая партия Украины была ошельмована, объявлена виновницей всех бед и страданий народа.

В конце августа 1991 года Президиум Верховного Совета Украины своими указами сначала приостановил, а затем запретил деятельность партии, хотя законодательство не наделяло его таким правом. Коммунисты сразу же повели борьбу за отмену запрета, а убедившись в нежелании буржуазной власти отменить его, начали процесс возрождения партии. Цель возрождения заключалась в том, чтобы заимствовать из прошлого опыта все положительное и не повторить допущенных ошибок. Предстояло создать самостоятельную политическую организацию, действующую в независимом государстве.

Уставные органы запрещенной партии – Центральный Комитет, Политбюро и Секретариат ЦК не могли возглавить этот процесс, поскольку действовал запрет.

Осенью 1992 года коммунистами ряда областей был создан Инициативный Организационный Комитет по подготовке Всеукраинской конференции коммунистов. Первый ее этап состоялся 6 марта 1993 года в Макеевке, с участием почти 400 делегатов, второй – 19 июня 1993 года в Донецке, с участием более 500 делегатов. Второй этап конференции конституировался в партийный съезд, который в тот же день принял Декларацию об образовании Коммунистической партии Украины, утвердил ее Устав, Программное заявление, избрал Центральный Комитет и Центральную Контрольную Комиссию. Съезд заявил, что новая Компартия считает себя преемницей идей и традиций Компартии Украины, действовавшей в 1918–1991 годах. Важное значение  имело решение съезда о вступлении КПУ в Союз коммунистических партий – КПСС (СКП – КПСС).

Съезд Компартии Украины, состоявшийся в Донецке 19 июня 1993 года, стал знаковым событием в жизни коммунистов и всего трудового народа страны, в его борьбе за социальное и национальное освобождение, за возвращение на путь социализма.

Историческое значение донецкого съезда состоит в том, что он возродил Коммунистическую партию Украины, незаконно запрещенную в августе 1991 года. Этот акт был необходимым и своевременным, ибо только в конце 2001 года, т.е. спустя десять лет после запрета, Конституционный Суд Украины признал неконституционным запрет и отменил его.

К тому времени партия, образованная 19 июня 1993 года, убедительно продемонстрировала, что является фактическим продолжателем дела партии, образованной 12 июля 1918 года. Учитывая это обстоятельство, чрезвычайный съезд партии, образованной в 1918 году, решил передать ей все свои права. 26 мая 2002 года объединенный съезд двух партий утвердил это решение. С того дня вновь существует одна – единая Коммунистическая партия Украины, ведущая свое летосчисление от 12 июля 1918 года, что отражено в нумерации ее съездов.

Вековой юбилей образования старейшей в стране партии и 25-летие ее возрождения после незаконного запрета в 1991 году коммунистам и нашим сторонникам приходится отмечать в тяжелейшей обстановке, порожденной февральским (2014 года) государственным переворотом. Установленный в стране национал-олигархический, по политической практике фашистский режим обрушил на Компартию Украины жесточайшие репрессии, преследующие цель вытеснить ее с политической карты Украины.

Но как бы коммунистам ни было сегодня тяжело, они не падают духом, Компартия Украины живет и действует. И нет таких сил, которые остановили бы её движение по пути, избранному в далеком 1918 году.

Президиум Центрального Комитета

Коммунистической партии Украины

постановляет:

1. Секретариату ЦК, региональным и местным партийным комитетам, первичным партийным организациям развернуть подготовку к 100-летию образования Коммунистической партии Украины и 25-летию её возрождения после незаконного запрета в августе 1991 года. Особое внимание при этом уделить:

– раскрытию положительного опыта революционно-преобразующей деятельности партии в советский период истории и несостоятельности его фальсификации в декоммунизационных законах от 9 апреля 2015 года;

– доказательству незаконности запрещения деятельности партии в августе 1991 года;

– обоснованию того, что Компартия Украины, возрожденная в июне 1993 года, является единственной непримиримой оппозицией национал-олигархическому режиму;

– разоблачению правового беспредела по отношению к партии со стороны национал-олигархического режима, установленного в результате февральского (2014 г.) государственного переворота.

2. Объявить 2018 год годом юбилейного призыва в Коммунистическую партию Украины в честь 100-летия её основания и 25-летия возрождения.

3. Провести в Киеве торжественное собрание, посвященное юбилеям партии. Секретариату ЦК и Киевскому горкому осуществить в связи с этим необходимую подготовительную работу.

4. Провести в мае 2018 года Всеукраинское партийное собрание с единой повесткой дня, посвященное 100-летию образования Компартии Украины и 25-летию её возрождения.

5. Идеологическому отделу ЦК, Институту проблем социализма при ЦК:

– провести в Киеве научно-практическую конференцию «Компартия Украины – партия народа и для народа»;

– оказать помощь региональным и местным комитетам партии в подготовке и проведении научно-практических конференций, «круглых столов», исторических чтений, встреч обществоведов-марксистов и других мероприятий, посвященных юбилеям партии;

– подготовить для публикации в печатных изданиях КПРФ, других коммунистических и левых партий материалы, посвященные юбилеям Компартии Украины и её борьбе против национал-олигархического режима.

6. Рекомендовать редакциям печатных изданий и интернет-сайтов партийных комитетов регулярно публиковать материалы, посвященные юбилеям партии и истории региональных и местных партийных организаций.

7. Секретариату ЦК провести в Центральном Комитете встречу делегатов съезда Компартии Украины, состоявшегося в Донецке 19 июня 1993 года.

8. Рекомендовать обкомам, горкомам и райкомам партии провести в региональных и местных комитетах встречи активных участников возрождения соответствующих партийных организаций и партии в целом.

9. Региональным партийным комитетам внести Президиуму ЦК предложения о награждении коммунистов Почетной Грамотой и Грамотой Центрального Комитета в честь 100-летия образования и 25-летия возрождения Компартии Украины.

10. Контроль за выполнением настоящего постановления возложить на Секретариат ЦК КПУ.

г. Киев

15 марта 2018 года


Про 100-річчя утворення Комуністичної партії України

і 25-річчя її відродження

ПОСТАНОВА

Президії Центрального Комітету

Комуністичної партії України

100 років тому з'їзд партійних організацій комуністів (більшовиків) України (Москва, 5-12 липня 1918 року) в останній день своєї роботи прийняв історичне рішення про утворення Комуністичної партії (більшовиків) України (з 1952 року - Комуністична партія України) і, відповідно, назвав себе Першим з'їздом Комуністичної партії (більшовиків) України.

Джерелами Компартії України були марксистські гуртки і групи, що виникли наприкінці 19-го століття в Києві, Катеринославі, Харкові, Одесі, Миколаєві, Полтаві, Херсоні, інших промислових центрах. Їх діяльність спрямовувалась на визволення пролетаріату від капіталістичної експлуатації. В умовах самодержавного гніту добитися поставленої мети розрізненими зусиллями гуртків і груп було неможливим. Нагальною потребою стало створення революційної марксистської партії, здатної очолити визвольний пролетарський рух у масштабах всієї Росії.

Зародком такої партії став організований В.І. Леніним восени 1895 року в Петербурзі загальноміський «Союз боротьби за визволення робітничого класу». За його прикладом «Союзи боротьби» були створені в Москві, Києві, Катеринославі. Оскільки петербурзький «Союз» був серйозно ослаблений арештом і засланням В.І. Леніна і групи його соратників, київський «Союз» взяв на себе і успішно здійснив практичну підготовку Першого з'їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії.

Мінський з'їзд РСДРП, що відбувся 1-3 березня 1898 року, - початковий в хронології з'їздів Комуністичної партії Радянського Союзу, і, отже, його делегати є засновниками КПРС. Майже половина з них представляли соціал-демократів Києва і Катеринослава. Комуністи України пишаються цим, як і тим, що Перший з'їзд РСДРП визнав офіційним органом партії «Рабочую газету", яка видавалася нелегально в Києві.

РСДРП не стала партією однодумців. Незабаром після мінського з'їзду в ній визначилися дві ідейні течії - прихильники революційного марксизму на чолі з В.І. Леніним, що заснували на Другому з'їзді РСДРП (1903 р.) нову, більшовицьку партію, і прихильники опортунізму.

Більшовики України визнали в особі В.І. Леніна свого вождя і вчителя, його настановами керувалися у всій своїй діяльності. Примітно, що делегатом Третього з'їзду партії (1905 рік) Ленін був обраний від Одеської комітету більшовиків.

З ім'ям Леніна пов'язане розгортання процесу об'єднання більшовицьких організацій у всеукраїнському масштабі. Так, з його ініціативи і за найближчої участі на початку 1904 року було сформовано Південне бюро ЦК РСДРП, яке об'єднало діяльність перших більшовицьких комітетів і надавало допомогу більшовицьким групам в об'єднаних (більшовики і меншовики) організаціях РСДРП України. Але ця і наступні спроби консолідації сил більшовиків України були жорстоко припинені охранкою.

Через підпілля і арешти, суди і в'язниці, заслання і еміграцію пройшли практично всі керівники Компартії України перших пожовтневих років: Артем (Ф.А. Сергєєв), Є.Б. Бош, К.Є. Ворошилов, Е.Й. Квірінг, Ф.Я. Кон, С.В. Косіор, Д.З. Мануїльський, Г.І. Петровський, Г.Л. Пятаков, М.О. Скрипник, М.В. Фрунзе, В.Я. Чубар, О.Г. Шліхтер та інші. Їх беззавітна вірність комуністичній ідеї, самовідданість у відстоюванні інтересів трудового народу завжди були і будуть надихаючим прикладом для комуністів країни.

З падінням самодержавства, в умовах буржуазно-демократичних свобод почалося бурхливе зростання більшовицьких лав. Якщо на момент Лютневої революції налічувалося не більше 2 тис. більшовиків, то в липні 1917 року - 33 тис., а напередодні Жовтня - близько 60 тисяч. Широкого розмаху набув об'єднавчий процес. Його найвищим досягненням в дожовтневий період стало утворення двох великих обласних партійних організацій - Південно-Західного краю з центром у Києві і Донецько-Криворізького басейну з центром у Харкові, кожна з яких об'єднувала більшовиків кількох губерній.

Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила шлях до створення Української радянської держави, і обидва обласних комітети взяли найактивнішу участь у підготовці і проведенні Першого Всеукраїнського з'їзду Рад (Харків, 11-12 (24-25) грудня 1917 року). З'їзд проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, обрав найвищий орган державної влади - Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) Рад України, а ЦВК сформував перший Радянський уряд України - Народний Секретаріат. Переважна більшість місць в цих органах зайняли більшовики.

Постала необхідність прискорити створення всеукраїнської партійної організації зі своїм центром, який спрямовував би діяльність вищих органів державної влади Української Радянської Республіки. Але у вкрай несприятливій обстановці Громадянської війни і окупації України військами Німеччини вирішення цього завдання затягувалося.

Рішучий крок було зроблено на Таганрозькій партійній нараді 19-20 квітня 1918 року, в якій взяли участь члени ЦВК і працівники з окупованих і не окупованих місцевостей України. Нарада висловилася за утворення Комуністичної партії (більшовиків) України зі своїм Центральним Комітетом і своїми з'їздами і сформувала Організаційне бюро по скликанню установчого з'їзду партії.

За скликання з'їзду висловилася і Всеукраїнська нарада більшовицьких організацій, яка відбулася нелегально 26 травня 1918 року в окупованому німецькими військами Києві за участю представників 12 міст. Нарада сформувала Тимчасовий Всеукраїнський комітет робітничої комуністичної партії і постановила обирати делегатів на з'їзд.

Підготовка і проведення виборів виявилася важким завданням. Більшовицькі організації, що відзначалися до вторгнення німецьких військ масовістю і великим впливом на стан справ в Україні, зазнали розгрому, їх ряди катастрофічно порідшали. Тимчасовий партійний комітет спільно з Оргбюро, яке працювало в Москві, зуміли створити розгалужену мережу підпільних парторганізацій і провести в них вибори на з'їзд. І хоча через окупацію України і встановлення в ній гетьманського режиму багато делегатів прибували в Москву на з'їзд із запізненням і початок його роботи доводилося відкладати, з'їзд все ж відбувся і пройшов як досить представницький форум. У його роботі взяли участь 65 делегатів з вирішальним голосом від 40 підпільних партійних організацій загальною чисельністю 4,3 тисячі членів РКП (б), 154 делегати з дорадчим голосом і 114 гостей - всього 330 чоловік.

Успіху з'їзду сприяла величезна увага до його підготовки та проведення з боку ЦК РКП (б) і особисто В.І. Леніна, який зустрівся з членами Оргбюро, а потім з групою делегатів, які дотримувалися різних точок зору з тих чи інших питань. При цьому Ленін, ЦК партії не давали делегатам з'їзду вказівок, не наполягали, а радили, рекомендували. Роботу з'їзду відзначали демократизм, зіставлення різних точок зору, прийняття рішень більшістю голосів. Перший з'їзд КП (б) У був з'їздом вільного самовизначення комуністів України.

У гострих суперечках, з доповіддю і співдоповіддю пройшло й обговорення основного питання, заради якого скликався з'їзд, - про утворення партії. В результаті було прийнято резолюцію, суть якої викладено в абзаці:

«Об'єднати партійні комуністичні організації України в автономну, в місцевих питаннях, Комуністичну партію України зі своїм Центральним Комітетом і своїми з'їздами, але яка входить в єдину Російську Комуністичну партію з підпорядкуванням у питаннях програмних загальним з'їздам Російської Комуністичної партії і в питаннях загальнополітичних - ЦК РКП».

Ухвалюючи резолюцію «Про партію», з'їзд виходив з того, що «наша боротьба на Україні тактично нерозривно зв'язана з боротьбою російського пролетаріату за соціалізм, що при відмінності конкретних завдань, які стоять перед партійними організаціями України і Росії, ці завдання сотнями ниток сплітаються одне з одним так, що жодне із завдань, що стоять перед комуністами України, не може бути правильно поставлене і вирішене поза зв'язком з тактикою Російської партії ».

Відтоді протягом семи десятиліть, аж до зруйнування СРСР, КП (б) У-КПУ була складовою частиною РКП (б) -ВКП (б) -КПРС, її бойовим загоном. Такий її статус враховував встановлений ще в роки Громадянської війни федеративний зв'язок Радянської України з Радянською Росією та іншими радянськими республіками - зв'язок, який в 1922 році набув форми Союзу РСР. Для забезпечення успішного розвитку радянської федерації потрібна була єдина, суворо централізована Комуністична партія.

Об'єднання народів колишньої Російської імперії в могутню соціалістичну наддержаву, в якій керівною і спрямовуючою силою суспільства виступала ленінська партія комуністів, принесло їм економічний, соціальний і культурний прогрес, забезпечило надійний захист від зовнішньої агресії.

Вигодами від перебування в складі СРСР сповна скористалась і Україна. Про це переконливо свідчать індустріалізація республіки, возз'єднання всіх українських земель в єдиній державі, визволення України від німецько-фашистських загарбників, повоєнна відбудова народного господарства. Ці та багато інших проблем, розв’язання яких вимагали національні інтереси України, вирішувалися зусиллями всього Союзу РСР. З ініціативи і за наполягання вищого керівництва СРСР Україні було надано можливість стати співзасновником Організації Об'єднаних Націй.

Водночас найвищі органи КПРС, приймаючи рішення з питань, що стосувалися України, ніколи не діяли в обхід її партійного керівництва. Практично всі перші секретарі ЦК КПУ - Л.М. Каганович, С.В. Косіор, М.С. Хрущов, Л.Г. Мельников, О.І. Кириченко, М.В. Підгорний, П.Ю. Шелест, В.В. Щербицький, В.А. Івашко, С.І. Гуренко входили до складу Політбюро ЦК КПРС, брали безпосередню участь у формуванні внутрішньої і зовнішньої політики Радянського Союзу. КПУ була широко представлена ​​на з'їздах КПРС і в її Центральному Комітеті.

В діях керівництва КПРС траплялися і помилки. Але партія завжди знаходила в собі мужність визнавати їх, робила все можливе для усунення та недопущення в майбутньому.

Компартія України користувалася широкою автономією в місцевих питаннях. Її діяльність в цих рамках була спрямована на зміцнення української державності та підвищення добробуту народу.

Відповідно до рішення Третього з'їзду КП (б) У (Харків, 1-6 березня 1919 року) партія поширила свою діяльність на Західну Україну, яка тоді перебувала в складі іноземних держав. За допомогою КП (б) У були утворені і деякий час діяли на правах її крайових організацій Комуністична партія Буковини і Комуністична партія Східної Галичини. Згодом вони стали автономними частинами компартій Румунії та Польщі. Однак КП (б) У продовжувала надавати КПБ і КПСГ (з 1923 року - КПЗУ), а також комуністичній організації Закарпаття у складі компартії Чехословаччини велику допомогу.

У тому ж 1919 році з ініціативи і за безпосередньої участі представників КП(б)У було розроблено і прийнято резолюцію ЦК РКП(б) «Про Радянську владу на Україні», один з пунктів якої передбачав здійснення українізації. Виконуючи резолюцію, КП (б) У досягла величезних успіхів у забезпеченні функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Одночасно було вжито заходів проти будь-якого обмеження прав російськомовних громадян, а також для повного задоволення потреб національних меншин у використанні рідної мови.

З початком Великої Вітчизняної війни Компартія України залишила понад 40 тисяч комуністів в тилу ворога для організації партизанського руху і підпільних осередків. Народні месники, очолювані комуністами, завдали окупантам значних втрат.

У післявоєнний період зусилля Компартії України були зосереджені на відбудові і дальшому розвитку народного господарства, підвищенні добробуту населення. Найбільш плідними були 1970-ті – 1980-ті роки, коли ЦК партії очолював видатний політичний діяч СРСР і УРСР В.В. Щербицький.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття, в кінці горбачовської «перебудови», яка фактично була спрямована на демонтаж соціалізму в СРСР, антисоціалістичним, буржуазно-націоналістичним силам вдалося нав'язати українському народові буржуазну реставрацію. Комуністичну партію України було ошельмовано, оголошено винуватицею всіх бід і страждань народу.

Наприкінці серпня 1991 року Президія Верховної Ради України своїми указами спочатку призупинила, а потім заборонила діяльність партії, хоч законодавство не наділяла її таким правом. Комуністи відразу ж повели боротьбу за скасування заборони, а переконавшись у небажанні буржуазної влади скасувати її, почали процес відродження партії. Мета відродження полягала в тому, щоб взяти з минулого досвіду все позитивне і не повторити допущених помилок. Треба було створити самостійну політичну організацію, яка діятиме в незалежній державі.

Статутні органи забороненої партії - Центральний Комітет, Політбюро і Секретаріат ЦК не могли очолити цей процес, оскільки діяла заборона. Тому восени 1992 року комуністами ряду областей було створено Ініціативний Організаційний комітет з підготовки Всеукраїнської конференції комуністів. Перший її етап відбувся 6 березня 1993 року в Макіївці за участю майже 400 делегатів, другий - 19 червня 1993 року Донецьку за участю понад 500 делегатів. Другий етап конференції конституювався в партійний з'їзд, який того ж дня прийняв Декларацію про утворення Комуністичної партії України, затвердив її Статут, Програмну заяву, обрав Центральний Комітет і Центральну Контрольну Комісію. З'їзд заявив, що нова Компартія вважає себе спадкоємицею ідей і традицій Компартії України, що діяла в 1918-1991 роках. Важливе значення мало рішення з'їзду про вступ КПУ до Союзу комуністичних партій - КПРС (СКП - КПРС).

З'їзд Компартії України, що відбувся в Донецьку 19 червня 1993 року став знаковою подією в житті комуністів і всього трудового народу країни, в його боротьбі за соціальне і національне визволення, за повернення на шлях соціалізму.

Історичне значення донецького з'їзду полягає в тому, що він відродив Комуністичну партію України, незаконно заборонену в серпні 1991 року. Цей акт був необхідним і своєчасним, бо тільки наприкінці 2001 року, тобто через десять років після заборони, Конституційний Суд України визнав неконституційною заборону і скасував її.

На той час партія, утворена 19 червня 1993 року, переконливо продемонструвала, що є фактичним продовжувачем справи партії, утвореної 12 липня 1918 року. З огляду на цю обставину, надзвичайний з'їзд партії, утвореної в 1918 році, вирішив передати їй всі свої права. 26 травня 2002 року об'єднаний з'їзд обох партій затвердив це рішення. З того дня знову існує одна - єдина Комуністична партія України, яка веде своє літочислення від 12 липня 1918 року, що відображено в нумерації її з'їздів.

Віковий ювілей утворення найстарішої в країні партії і 25-річчя її відродження після незаконної заборони в 1991 році комуністам і нашим прихильникам доводиться відзначати у важкій обстановці, породженій лютневим (2014 року) державним переворотом. Встановлений в країні націонал-олігархічний, за політичною практикою фашистський режим обрушив на Компартію України найжорстокіші репресії, які мають на меті витіснити її з політичної карти України.

Але хоч як би комуністам було сьогодні важко, вони не падають духом, Компартія України живе і діє. І немає таких сил, які зупинили б її рух по шляху, обраному в далекому 1918 році.

Президія Центрального Комітету

Комуністичної партії України

постановляє:

1. Секретаріату ЦК, регіональним і місцевим партійним комітетам, первинним партійним організаціям розгорнути підготовку до 100-річчя утворення Комуністичної партії України і 25-річчя її відродження після незаконної заборони в серпні 1991 року. Особливу увагу при цьому приділити:

- розкриттю позитивного досвіду революційно-перетворюючої діяльності партії в радянський період історії і неспроможності його фальсифікації в декомунізаційних законах від 9 квітня 2015 року;

- доказам незаконності заборони діяльності партії в серпні 1991 року;

- обґрунтуванню того, що Компартія України, відроджена в червні 1993 року, є єдиною непримиренною опозицією націонал-олігархічному режиму;

- викриттю правового свавілля по відношенню до партії з боку націонал-олігархічного режиму, встановленого в результаті лютневого (2014 р.) державного перевороту.

2. Оголосити 2018 рік роком ювілейного призову до Комуністичної партії України на честь 100-річчя її заснування і 25-річчя відродження.

3. Провести в Києві урочисті збори, присвячені ювілеям партії. Секретаріату ЦК і Київському міськкому здійснити у зв'язку з цим необхідну підготовчу роботу.

4. Провести в травні 2018 року Всеукраїнські партійні збори з єдиним порядком денним, присвячені 100-річчю утворення Компартії України і 25-річчю її відродження.

5. Ідеологічному відділу ЦК, Інституту проблем соціалізму при ЦК:

- провести в Києві науково-практичну конференцію «Компартія України - партія народу і для народу»;

- подати допомогу регіональним і місцевим комітетам партії в підготовці і проведенні науково-практичних конференцій, «круглих столів», історичних читань, зустрічей суспільствознавців-марксистів та інших заходів, присвячених ювілеям партії;

- підготувати для публікації в друкованих виданнях КПРФ, інших комуністичних і лівих партій матеріали, присвячені ювілеям Компартії України та її боротьбі проти націонал-олігархічного режиму.

6. Рекомендувати редакціям друкованих видань та інтернет-сайтів партійних комітетів регулярно публікувати матеріали, присвячені ювілеям партії та історії регіональних і місцевих партійних організацій.

7. Секретаріату ЦК провести в Центральному Комітеті зустріч делегатів з'їзду Компартії України, що відбувся в Донецьку 19 червня 1993 року.

8. Рекомендувати обкомам, міськкомам і райкомам партії провести в регіональних і місцевих комітетах зустрічі учасників відродження відповідних партійних організацій і партії в цілому.

9. Регіональним партійним комітетам внести Президії ЦК пропозиції про нагородження комуністів Почесною Грамотою та Грамотою Центрального Комітету на честь 100-річчя утворення та 25-річчя відродження Компартії України.

10. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Секретаріат ЦК КПУ.

м. Київ

15 березня 2018 року


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях