КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДУ УКРАЇНИ

КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДУ УКРАЇНИ


ПОДАННЯ АНТИФАШИСТСЬКОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ 

Про необхідність дотримання процесуальних процедур в конституційному провадженні справи за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317–VIII.

Високоповажні члени Конституційного Суду України!

22 листопада 2017 року Вами розпочато розгляд справи за зверненням 46 народних депутатів України стосовно відповідності Конституції вище названого Закону (далі № 317–VIII) про декомунізацію.

В справі, яку ви розглядаєте, з тих чи інших причин наявна спроба ототожнити комунізм та націонал-соціалізм (нацизм) в державі Україна.

Антифашистський комітет України звертається до Вас, шановні судді, з надією, що Ви своїми знаннями і досвідом, принциповістю й сумлінням можете надати приклад вмілого і чесного підходу на принципах державності, права, історизму до складної комплексної проблеми, від розв‘язання котрої залежатиме майбутнє нашої країни.

Надзвичайна важливість справи, яку розглядає Високоповажний суд, потребує дуже прискіпливого та ретельного виконання в максимально повному обсязі процесуальних норм і процедур щодо розгляду справи і ухвали вірного рішення.

Але на самому початку конституційного провадження справи у членів Антифашистського комітету України виникли запитання стосовно цієї сторони розгляду.

По-перше, незважаючи на те, що справа викликала підвищений інтерес у суспільстві, Високоповажний суд невідомо з яких причин пішов на спрощення розгляду справи, обмежившись розглядом «у формі письмового провадження», відкинувши такі важливі речі судового процесу, як публічність, змагальність, демократизм.

Також звертаємо Вашу увагу, Високий Суд, на незрозумілий кваліфікаційний вибір і звуження кола наукових експертних установ, яким направлялись відповідні запити. З них лише Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, як відзначив на першому судовому засідання суддя-доповідач п. Колісник В.П., підтвердив повну відповідність Закону № 317–VIII Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Три науково-дослідні установи, висновки яких були оприлюднені, зазначили невідповідність вказаного документу Основному Закону України і міжнародним правовим нормам.

Так волинський Східноєвропейський університет імені Лесі Українки виступив за визнання неконституційним закону про «декомунізацію». Такий же експертний висновок дали науковці Донецького національного університету імені Василя Стуса, який знаходиться в м. Вінниця. А національний університет «Одеська юридична академія» вважає неконституційними окремі норми вказаного закону.

Висновки Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого та інших провідних експертних установ чомусь не оприлюднені. Прикро, що до такої важливої справи не залучені галузеві академії правничих, політичних і педагогічних наук, провідні науковці з конституційного і міжнародного права.

Не маючи наміру впливати на судовий процес, вважаємо громадським і морально-етичним обов‘язком викласти наші думки, долучивши їх до цієї справи, та врахувати при її подальшому провадженні.

З цього приводу ми повинні нагадати висновки Нюрнберзького трибуналу, які сприяли подальшому розвитку міжнародного публічного права і міжнародного кримінального права.

У вироку Нюрнберзького трибуналу є спеціальні розділи «Агресія проти Польщі» та «Агресивна війна проти Союзу Радянських Соціалістичних Республік».

Вирок Трибуналу стосовно розв‘язаної війни проти Радянського Союзу чітко визначив, що «Німеччина мала ретельно відпрацьовані плани знищити СРСР як політичну (ред.: підкреслюємо – політичну) та воєнну державу…». Далі Трибунал підкреслив, що плани економічної експлуатації СРСР, масового угону населення, вбивства комісарів та політичних керівників (ред.: а на той час всі комісари та політичні керівники СРСР були комуністами) є частиною ретельно розробленого плану, виконання якого почалося 22 червня без будь-якого застереження та без тіні законного виправдання. Це була явна агресія.

В зв‘язку з цим треба враховувати, що Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року визначив сучасну Україну як правонаступницю УРСР, від якої вона і продовжує свою історію державності.

Саме в статусі самостійної держави Українська РСР була співзасновником Союзу Радянських Соціалістичних Республік, підписавши 29 грудня 1922 р. Договір про створення СРСР, що набрав чинності 30 грудня 1922 р., та Організації Об‘єднаних Націй, підписавши 26 червня 1945 р. Статут ООН, що набрав чинності 24 жовтня 1945 р., ставши також співзасновником ООН вже як держава і безумовно повноправним членом такої важливої інституції, яку визнала міжнародна спільнота.

Недарма з боку обвинувачення на Нюрнберзькому трибуналі інтереси всього СРСР представляв видатний юрист, визнаний всією світовою правовою спільнотою, на той час прокурор Української РСР Руденко Р.А.

В обох випадках головною і єдиною керівною політичною силою була Комуністична партія України, заснована в липні 1918 р.

Керуючись законом держави Україна про правонаступництво, на наш погляд, треба брати до уваги преюдиціональність судових рішень Нюрнберга, що не мають строку давності, відносно засудження націонал-соціалізму (нацизму) та визнання ролі комуністів в боротьбі з цим злом; тому справа потребує виваженого підходу в фаховій оцінці діяльності Комуністичної партії України.

Принципи, визнані у Статуті Міжнародного воєнного трибуналу і втілені у його вироці, були підтверджені в рішеннях ООН. Так, Генеральна Асамблея ООН у Резолюції № 95(1) від 11 грудня 1946 року прямо заявила, що вона «підтверджує принципи міжнародного права, визнані статутом Нюрнберзького трибуналу і втілені в рішенні Трибуналу».

Ми привертаємо Вашу увагу, вельмишановні судді, на той факт, що трибунал визнав злочинними організаціями керівний склад націонал-соціалістичної партії, охоронні загони цієї партії (СС), таємну поліцію (гестапо) та службу безпеки (СД).

Таким чином, Нюрнберзький трибунал викрив перед світом злочини націонал-соціалізму (нацизму), показав усю небезпеку його відродження в будь-якій формі. З іншого боку, Трибунал, утворений на основі Угоди між урядами США, Великобританії, Франції та СРСР, тобто країн з протилежними соціально-політичними системами, але однозначно не сприймаючими націонал-соціалізм (нацизм), був, крім іншого, визнанням вирішального вкладу Радянського Союзу та його політичного ядра – Комуністичної партії – в перемогу над фашизмом.

Дозволимо нагадати, шановні судді, і той факт, що на фронтах проти німецько-фашистських загарбників та їх поплічників воювало дві третини складу Комуністичної партії, а на окупованих ворогом територіях України виборювали перемогу більше півмільйона партизанів, керованих комуністами, та більше ста тисяч учасників комуністично-комсомольського підпілля.

Таким чином, Перемога над нацизмом була і перемогою політичною і ідеологічною, що дало змогу будувати світ на принципах рівноправ‘я, демократії та поваги до кожної нації і національності.

Демократична міжнародна спільнота, громадяни України особливо, добре знають, що за будь-яким націонал-соціалістичним (нацистським) режимом стоїть люта ненависть до інших націй чи національностей, а ті політичні партії чи громадські об‘єднання, які виступають проти таких режимів, підлягають, на їхній погляд, безумовній забороні, а то і знищенню. В нашій країні це виглядало і, на жаль, виглядає сьогодні в пропаганді та діях радикальних націоналістичних партій в русофобії, ксенофобії, антипольських поглядах, ненависті до інтелігенції з інтернаціональними поглядами та, безперечно, в антикомунізмі.

Згадайте зміст оунівських летючок, які розповсюджувалися у Львові одразу після захоплення міста Німеччиною: «Зничтожуй ляха, жида, москаля та комуніста». Ця агітація базувалася на чіткому виконанні ряду керівних документів ОУН, зокрема, поіменованого «Боротьба та діяльність ОУН під час війни». В підрозділі «Меншинова політика» зазначено: «Національні меншини поділяються на а) приятні нам, себто членів досі поневолених народів і б) ворожі нам – москалі, поляки, жиди… Винищувати в боротьбі, зокрема тих, що боронитимуть режим: переселювання в їх землі, винищувати головно інтелігенцію…».

На жаль, це були не тільки божевільні заклики, а й конкретні дії, наприклад, у вигляді Бабиного Яру в м. Києві, чи Волинської трагедії 1943–1944 рр. і ще багатьох сіл, міст, містечок багатостраждальної України.

Тому спроби зрівняти комуністичну ідеологію, яка існує на принципах інтернаціоналізму, з ідеологією націонал-соціалістичних (нацистських) режимів, що мають діаметрально протилежний світогляд, а тому і політичну практику, виглядають зовсім необґрунтовано з історичної, з ідеологічної, з політичної і, безумовно, правової точки зору.

Недарма у всіх розвинених буржуазних демократіях діють комуністичні партії, як-то: США, Канаді, Німеччині, Франції, Великобританії, Іспанії, Італії, Греції, Португалії, Данії та в багатьох інших капіталістичних країнах світу.

Враховуючи вище викладене, Антифашистський комітет України звертає Вашу увагу на невідповідність Закону № 317–VIII статтям 8, 9, 15, 21, 23, 24, 34, 36 та іншим Конституції. Їхні вимоги не узгоджуються також з нормами міжнародного права, які згідно Основного Закону нашої країни є частиною національного законодавства, а, отже, обов‘язкові до виконання і дотримання.

Принципово важливий, шановні судді, Спільний проміжний висновок Венеціанської комісії і Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ № 823/2015 про те, що «Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Vajnai чітко висловив негативну оцінку загальної заборони символіки, яка може мати багато різних значень. У цьому зв‘язку Суд навів приклад червоної зірки як саме символу та визнав розглядувану «заборону… надто широкою з огляду на множинні значення декількох символів», перелічених у Законі № 317–VIII. Це ж стосується й інших термінів, які становлять його предметну основу (історія, ідеологія, політичні режими, спадщина, пропаганда, тощо).

У вище згаданому Висновку Венеціанської комісії та Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ вказується, що цілі Закону № 317–VIII загалом визначені нечітко, через що значною мірою за короткий період його заангажованого тлумачення й застосування органи виконавчої влади допустили кричущі обмеження громадянських прав і свобод співвітчизників. Передусім почастішали відмови органів юстиції в реєстрації, обмеженнях і припинення функціонування політичних партій, інших об‘єднань громадян. Так, Окружний адміністративний суд м. Києва за позовом Мінюсту самочинно 16 грудня 2015 р. прийняв незаконне рішення про припинення діяльності Комуністичної партії України, а Київський апеляційний адміністративний суд майже два роки (з 15 січня 2016 р.) виявляється неспроможним дати належну правову оцінку переслідуванням комуністів, інших лівих політичних сил.

Під ширмою заборони розглядуваного закону органи виконавчої влади на місцях відмовляють їх представникам в участі у виборчому процесі, випуску друкованих ЗМІ, проведенні масових заходів, реєстрації громадських організацій та їх ЗМІ.

Так, у Генеральній прокуратурі України знаходиться Заява народного депутата Верховної Ради України третього–четвертого скликань Буйка Георгія Володимировича від лютого 2018 р. щодо вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України стосовно винесення постанови 12.04.2016 р. Окружним адміністративним судом міста Києва, якою адміністративний позов Буйка Г.В. до Міністерства юстиції України задовільнено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 21.08.2015 № 1582/5 «Про відмову в перереєстрації друкованого засобу масової інформації».

Суд зобов‘язав Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву Буйка Г.В. від 17.06.2015 про перереєстрацію друкованого засобу масової інформації – газети «Комуніст» – та додатково поданих документів від 23.07.2015 р.

13.02.2017 р. Окружний адміністративний суд міста Києва, на примусове виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 р. № 826/22362/15 видав виконавчий лист.

20.04.2017 р. Буйко Г.В. звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2017 р.

Але станом на дату звернення із даною заявою вказане рішення суду не виконано з невідомих причин, адже жодних дій на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 р. уповноваженою службовою особою Міністерства юстиції України не здійснено, як і не надано відомостей про неможливість виконання відповідного рішення із зазначенням причин неможливості такого виконання.

Окрім того, уповноваженою особою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на звернення Буйка Г.В. не надається інформація щодо вчинених дій на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 р. № 826/22362/15.

Таким чином, станом на дату звернення із даною заявою жодних відомостей про те, що уповноваженою особою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснено хоча б якісь дії на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2016 р., немає.

Отже, уповноваженою службовою особою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинено злочин, передбачений ч. 2 ст. 382 КК України, за що така особа має бути притягнута до кримінальної відповідальності.

На жаль, цей факт тільки підтверджує, що під гаслами декомунізації вчинено цілу низку правопорушень з боку виконавчої влади.

Блокується діяльність партії «Нова держава», комсомолу та інших громадських об‘єднань України. Широкого розмаху набувають явні і латентні репресії проти лівих політичних сил. Конкретні численні факти про це містяться, зокрема, у виступі першого секретаря ЦК Компартії України Петра Симоненка у судових дебатах в Київському апеляційному суді 15 травня 2017 р., повідомленнях опозиційної преси, зверненнях до міжнародних демократичних інститутів.

Брутальні спроби парламенту і виконавчої влади України по всебічному насаджуванню антикомуністичної атмосфери в суспільстві, дискримінації і придушенню лівих політичних сил знижують міжнародний імідж нашої країни. Про це свідчать, зокрема, офіційні заяви ПАРЄ, світових Спілки юристів-демократів, 9-го Пекінського соціалістичного форуму (жовтень 2017 р.), 19-ї Міжнародної зустрічі комуністичних і робітничих партій (листопад 2017 р., Петербург). Викликом прогресивній світовій спільності служить тривала відмова України від ухвалення Резолюції ООН про боротьбу з героїзацією нацизму, неонацизмом та іншими видами дискримінаційних практик (проти неї голосують лише США та Україна). Такий зовнішньо-політичний курс значно звужує можливості конструктивної співпраці нашої країни з КНР, В‘єтнамом, Кубою та іншими соціалістичними державами і країнами «третього світу», а в середині українського суспільства поглиблює розкол і протистояння за світоглядними орієнтаціями і політичними уподобаннями, територіальними, ментальними, демографічними ознаками. Правова практика новітнього маккартизму, манкуртства і невігластва вкрай шкідлива й безперспективна в XXI ст. Уроки гітлеризму і неофашизму в інших країнах повчальні скрізь і для всіх.

Замість дослухатися до заклику Венеціанської комісії до української влади застосовувати «багаторакурсний» підхід в історичних пошуках, остання продовжує всіляко насаджувати шовіністично-бандерівську ідеологію, русофобію, антисемітизм.

З цього приводу звертаємо Вашу увагу, шановні судді, на діяльність Українського інституту національної пам‘яті і, передусім, його голови В‘ятровича В.М., який, порушуючи ст. 19 Конституції України стосовно органів державної влади, виходить за межі Конституції та правових норм, що містяться у законах України, поширюючи тлумачення своєї установи на необмежене коло осіб та змушуючи керуватися ними. Зокрема, це стосується вільного тлумачення та викривлення загальновідомих історичних фактів вироку Нюрнбергського трибуналу і пропаганду символіки дивізії СС «Галичина».

Загалом реалізація Закону України № 317–VIII живить у суспільстві соціальну агресивність і хаос, спричиняє масове відчуження від влади, ксенофобію і жорстокість у міжособистісних стосунках. Брутальна наруга чиниться владою над народним календарем, у мовній сфері, в державно-церковних відносинах.

Вважаємо, що авторами конституційного подання наведено достатньо підстав для визнання Закону про декомунізацію «неконституційним повністю» у відповідності до ст. 61 Закону «Про Конституційний Суд України» № 422/96–ВР. Про підтримку їхньої позиції переконливо свідчать, наприклад, зареєстровані звернення близько 80 тисяч виборців до Суду з клопотанням об‘єктивно і оперативно розглянути відповідність Закону № 317–VIII Конституції України, скасувати його, відкрити шлях і створити правові передумови для цивілізованого регулювання існуючих у країні гострих політичних проблем.

Просимо врахувати, що суб‘єкти законодавчої ініціативи, прогресивна наукова громадськість, патріотичні політичні сили України, при сприянні Європейської Комісії «За Демократію через право» (Венеціанська комісія), спеціалізованих установ Європарламенту, ОБСЄ та інших авторитетних міжнародних організацій за період, що минув після прийняття 9 квітня 2015 року Закону про декомунізацію, виявили ряд серйозних помилок, допущених в ході його підготовки, розгляду і гарячкової імплементації документу.

Антифашистський комітет України висловлює надію та щиро вірить, що Ви, шановні судді Конституційного Суду України, можете зробити вагомий внесок у демократизацію українського соціуму, об‘єктивно і справедливо зважити на терезах Феміди конституційне подання 46 народних депутатів України, які висловили волю й прагнення більшості співвітчизників. Просимо провадження у ініційованій справі щодо конституційності Закону про декомунізацію вести без вибіркових експертних оцінок, уникаючи суб‘єктивних уподобань і впливу виконавчої влади, тобто спираючись на конституційне право та демонструючи іншим судовим інстанціям притаманний Конституційному суду високий рівень процесуальної культури та гарантії правосуддя, виконувати свої відповідальні обов‘язки фахово, відкрито, демократично, з врахуванням історичного досвіду, рекомендацій впливових міжнародних організацій, тенденцій сучасного суспільного розвитку, національних інтересів і перспектив України.

З повагою,

Голова Антифашистського комітету України

Г. Буйко


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях