Петро Симоненко: Закон про так звану “декомунізацію” повністю суперечить діючому українському та європейському законодавству, створює стан дискримінації, утиску прав і свобод людини та громадянина

Петро Симоненко: Закон про так звану “декомунізацію” повністю суперечить діючому українському та європейському законодавству, створює стан дискримінації, утиску прав і свобод людини та громадянина


До Конституційного Суду України

Комуністичної партії України

ВИСОКИЙ СУД! ШАНОВНІ СУДДІ!

22 листопада 2017 року Вами розпочато розгляд справи за зверненням 46 народних депутатів України стосовно відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» № 317-VIII від 9 квітня 2015 року. Сьогодні до проблем України прикута постійна увага не тільки в нашому суспільстві, а й світової, передусім європейської громадськості.

Ваше рішення, яке ви ухвалите, має засвідчити перед усім світом:

По-перше – чи стала Україна, яка проголосила свою незалежність, справді демократичною, правовою державою, в якій реально забезпечуються верховенство права, неухильне дотримання законності, декларовані в її Конституції права і свободи людини і громадянина;

По-друге – чи впроваджуються насправді в її державну практику стандарти європейської демократії, відданість яким час від часу проголошує українська влада;

По-третє – чи є в нашій країні справді незалежний, неупереджений, об’єктивний суд, спроможний протистояти адміністративному тиску і стороннім впливам.

Ретельне дослідження норм Закону в контексті чинних міжнародних зобов’язань України, положень Конституції та законів України, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку: Закон України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII є неконституційним, створює стан дискримінації, утиску прав і  свобод людини та громадянина. Він грубо порушує ст. ст. 2, 7 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р., ст. ст. 2, 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р., ст. ст. 9, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., протирічить ст. ст. 15, 36, 37, 76, 85, 103 Конституції України, а також положенням Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 р. № 5207-VI.

Правове обґрунтування позиції Комуністичної партії України щодо неконституційності окремих положень Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII грунтується на наступному.

Відповідно до вимог статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Разом з тим, Закон України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII суперечить низці положень Конституції України і створює істотні правові колізії.

Це, зокрема вбачається з:

1. Стаття 37 Конституції України передбачає:

«Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються».

Натомість підпунктом 7 пункту 2 ст. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» внесені зміни до Закону України «Про політичні партії в Україні» та частину першу статті 5 доповнено пунктом 9 такого змісту:

«Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на пропаганду комуністичного та / або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їх символіки».

Положення ст. 37 Конституції (яка має найвищу юридичну силу) містять вичерпний перелік обмежень щодо утворення і діяльності політичних партій, серед яких відсутнє додатково встановлене підпунктом 7 пункту 2 ст. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» обмеження «…пропаганда комуністичного та / або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки...».

2. Стаття 15 Конституції України передбачає:

«Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України».

Стаття 37 Конституції України встановлює:

«Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються… Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку».

Натомість, всупереч вказаним приписам Основного Закону України положення частин другої та третьої статті 3 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» встановлюють інші підстави для припинення діяльності політичної партії аніж ті, що передбачені Конституцією.

Зокрема, у частині другій статті 3 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» зазначено:

«Пропаганда комуністичного та / або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки юридичною особою, політичною партією, іншим об’єднанням громадян, друкованим засобом масової інформації та/або використання у назві символіки комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів є підставою для відмови в реєстрації та/або припинення діяльності юридичної особи, політичної партії, іншого об’єднання громадян, підставою для відмови в реєстрації та/або припинення випуску друкованого засобу масової інформації».

А в частині третьої статті 3 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» визначене наступне правило:

«У разі невиконання юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, друкованими засобами масової інформації вимог цього Закону їх діяльність / випуск підлягає припиненню в судовому порядку за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, або іншого уповноваженого органу державної влади».

Таким чином, мова йде про конституційно закріплену заборону утворення та діяльності політичних партій та громадських організацій, а не про заборону певної ідеології як такої.

А оскільки перелік обмежень діяльності політичної партії прямо та вичерпне  прописані в Конституції України, то є підстави вважати, що питання заборони комуністичної та націонал-соціалістичної ідеології може бути, передусім, предметом конституційного регулювання, а не предметом звичайного закону. Отже заборона комуністичної символіки (і ідеології) не могла бути здійснена на підставі Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

3. Стаття 76 Конституції України передбачає:

«Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку».

Натомість, підпунктом 13 пункту 2 ст. 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» внесені зміни до Закону України «Про вибори народних депутатів України» та частину першу статті 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України» доповнено пунктом 8 такого змісту:

«8) Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі…висування кандидата (кандидатів) у депутати від партії, яка здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, їхньої символіки та щодо якої в установленому Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення про невідповідність її діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Тобто фактично ця норма Закону звужує виборчі права кандидатів у народні депутати, що прямо суперечить Конституції України.

4. Статтею 103 Конституції України передбачено:

«Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою».

Утім, підпунктом 5 пункту 2 ст. 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»  внесені зміни до Закону України «Про вибори Президента України» та частину першу статті 52 Закону України «Про вибори Президента України» доповнено пунктом 8 такого змісту:

«8)  Центральна виборча комісія відмовляє у реєстрації кандидата на пост Президента України у разі: висування кандидата на пост Президента України від партії, яка здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, їхньої символіки та щодо якої в установленому Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення про невідповідність її діяльності, найменування та / або символіки вимогам Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»;

Слід зазначити, Конституція України встановлює вичерпний перелік вимог до кандидатів, які балотуються на президентських виборах і цей перелік не може бути розширений без внесення відповідних змін до Конституції України.

З огляду на це, підпункт 5 пункту 2 ст. 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», є неконституційним.

5. Статтею 70 Конституції України передбачено:

«Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними».

Статтею 76 Конституції України встановлено:

«…Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку…».

У статті 103 Конституції України зазначено:

«… Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку…».

Однак, частиною п’ятою статті 3 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» встановлено абсолютно інше правило:

«Політичні партії, обласні, міські, районні організації або інші структурні утворення, передбачені статутом політичної партії, щодо яких центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, прийнято у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку рішення про невідповідність їх діяльності, найменування та/або символіки вимогам цього Закону, не можуть бути суб’єктом виборчого процесу».

З наведеного вбачається, що фактично положення Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII у неконституційний спосіб обмежує пасивне виборче право особи балотуватися на відповідних виборах від політичної партії, діяльність якої не заборонено у передбачений Конституцією спосіб, тобто у судовому порядку.

Слід зазначити, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) та Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ 18-19 грудня 2015 року на 105-му пленарному засіданні ухвалили спільний проміжний висновок щодо Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

У пункті 111 даного проміжного висновку вказано: «Відповідно до частини 5 Статті 3 Закону № 317-VIII, політичні партії не можуть бути суб’єктом виборчого процесу, якщо компетентний центральний орган виконавчої влади визнає їх діяльність такою, що порушує Закон. Таке обмеження є втручанням у здійснення членами цих партій чи організацій права обиратись. Воно також опосередковано зачіпає право виборців (оскільки позбавляє їх можливості голосувати за членів партій, на які поширюється ця норма). Воно, безсумнівно, є втручанням у здійснення права на вільні вибори, що гарантоване Статтею 3 Протоколу I Європейської конвенції та Статтею 25 Міжнародного пакту і охоплює право політичних партій та їх кандидатів брати участь у виборах (див. також Статтю 38 Конституції України)».

Таким чином, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) та Бюро демократичних інститутів та прав людини у своєму спільному проміжному висновку щодо Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» підтвердили наведені доводи щодо невідповідності частини п’ятої статті 3 Закону як національному законодавству України, так і міжнародному праву.

6. Статтею 19 Конституції України передбачено:

«Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Однак низка положень Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не враховують вимог статті 19 Конституції України. Це стосується, зокрема:

1) частини четвертої статті 3 Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, згідно з якою порядок прийняття центральним органом виконавчої влади рішення про «невідповідність діяльності, найменування та/або символіки юридичної особи, політичної партії, іншого об'єднання громадян вимогам цього Закону» встановлюється підзаконним актом;

2) абзаців другого і третього підпункту 6 пункту 2 статті 7 Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII (зміни до Закону України «Про місцеві державні адміністрації»), якими передбачена можливість виконання особою повноважень голови місцевої державної адміністрації на підставі підзаконного акту (що не відповідає також положенням статті 118 Конституції України). Те ж саме стосується положень пункту 6 статті 7 Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, в тому числі і щодо можливості здійснення особою повноважень сільського, селищного, міського голови на підставі підзаконного акту;

3) пунктів 4 і 5 статті 7 Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, котрим допускається можливість для посадових осіб органів державної влади діяти на власний розсуд щодо визначення «об'єктивності» причин неможливості державної реєстрації установчих документів юридичних осіб, політичних партій, інших об'єднань громадян, а також друкованих засобів масової інформації, які зобов'язані привести свої установчі документи у відповідність з прийнятим Законом (пункт 3 статті 7 Закону). Те ж саме стосується також положень підпункту 6 пункту 2 (зміни до Закону України «Про місцеві державні адміністрації») та пункту 6 цієї ж статті Закону в частині визначення посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування ступеню «значної міри» пов'язаності діяльності осіб, пам'ятники та пам'ятні знаки яким мають бути демонтовані згідно з Законом України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, з розвитком української науки та культури. Тим самим не дотримано також положень статті 8 Конституції України, якою гарантується дія в Україні принципу верховенства права, складовою якого є вимога юридичної визначеності закону (див. також рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011, 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, в яких Суд висловив відповідну правову позицію);

4) підпункту 2 пункту 9 статті 7 Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, котрий містить доручення Кабінету Міністрів України «вжити інших заходів до реалізації цього Закону», не визначаючи обсяг повноважень Кабінету Міністрів України та спосіб їх здійснення.

7. Підпунктом 1 пункту 2 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» внесені зміни до Кримінального кодексу України.

З метою застосування до юридичних осіб, уповноважені особи яких вчинили злочин, передбачений статтею 4361 Кримінального кодексу України, такого заходу кримінально-правового характеру як ліквідація, прийнятим Законом внесені зміни до статті 969 Кримінального кодексу України.

Проте, відповідно до вимог статті 963 Кримінального кодексу України підставами для застосування щодо юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру є вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях, перелічених у статті 963 Кодексу.

При цьому, жодних змін, які б розширювали перелік таких злочинів діяннями, передбаченими статтею 4361 Кримінального кодексу України, Законом України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII не внесено.

За змістом диспозиції частини першої статті 4361 Кримінального кодексу України Законом України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII передбачається встановлення кримінальної відповідальності за виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів на всій території України, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою статті 4 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Проте, такий законодавчий підхід побудови диспозиції статті Кодексу не ґрунтується на приписах пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України та відповідних правових позиціях Конституційного суду України (Рішення КСУ від 30 травня 2001 року № 7), якими визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності – діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них.

Разом з тим, назва статті 4361 Кримінального кодексу України не відповідає її змісту, оскільки крім виготовлення та поширення комуністичної та нацистської символіки в ній йдеться й про «пропаганду комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів». Тоді як у статті кримінально караними визнаються такі діяння як «виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистською) тоталітарних режимів, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів на всій території України».

Необхідно зазначити, що сам факт «виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших радянських республік або їх фрагментів на всій території України» не становить суспільної небезпеки, якщо це не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Таким чином, з огляду на характер та ступінь суспільної небезпеки розглядані дії не можна розглядати як злочини, оскільки вони самі по собі не становлять суспільної небезпеки, необхідної та достатньої для визнання їх злочинами (частина перша статті 11 Кримінального кодексу України).

Положення абзацу другого частини першої статті 4361 Кримінального кодексу України (в редакції Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII) щодо застосування до осіб, винних у вчиненні злочину, передбаченого цією частиною, покарання у виді обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої не узгоджується з частиною другою статті 59 Кримінального кодексу України, оскільки покарання у виді конфіскації майна встановлюється лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості, до яких не належать злочини, передбачені в статті 4361 Кодексу. За такого законодавчого підходу порушується один з основних принципів кримінального права – принцип співрозмірності кримінального покарання вчиненому злочину (частина перша статті 65 Кримінального кодексу України).

Якщо ж йдеться про конфіскацію матеріальних цінностей або іншого майна, отриманого внаслідок вчинення злочинів, чи використаного для вчинення злочинів, то процедура застосування такої конфіскації вже передбачена частиною 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.

З огляду на положення абзацу другого частини другої статті 4361 Кримінального кодексу України (в редакції Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII) необхідно також зазначити, що за відсутності прямого умислу та відповідних наслідків Законом встановлено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Розгляданий законодавчий підхід не відповідає принципу справедливості як складовій конституційного принципу верховенства права, що виражається, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у принципі пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15).

8. Статтею 36 Конституції України передбачено:

«Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України… Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом».

Статтею 37 Конституції України визначено:

«Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються… Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку».

Статтею 8 Конституції України встановлено:

«В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».

Тому якщо певні вимоги уже вичерпне встановлені у Конституції, не можна запроваджувати у законі додаткові не передбачені конституційними нормами вимоги.

Натомість, всупереч наведеному конституційному припису у п. 4 Прикінцевих та перехідних положень проекту передбачається, що «у разі невиконання юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, зазначеними в пункті 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, його вимог їх діяльність підлягає припиненню в установленому законом порядку, за винятком випадків, коли юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян вжито заходів щодо виконання вимог цього Закону, а неможливість державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із цим Законом, зумовлена об’єктивними причинами».

Оцінюючи наведене положення, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія може бути за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених  Конституцією України, цим та іншими законами України (ст. 5, ч. 1 ст. 21). А згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про громадські об'єднання» громадське об'єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об'єднанням вимог ст. ст.  36, 37 Конституції України, ст. 4 цього Закону.

Справа про заборону громадського об'єднання розглядається у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (ч. 2 ст. 28 Закону України «Про громадські об'єднання»).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Отже питання щодо заборони (а не «припинення діяльності») політичної партії або громадської організації належить до виключної компетенції суду та не може регулюватися Верховною Радою України шляхом прийняття закону.

З викладеного вбачається, що норми Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не відповідають Конституції України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 дав тлумачення словосполучення  «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України. Згідно з даним рішенням "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть  бути скасовані,  при  прийнятті  нових  законів  або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу   існуючих   прав  і  свобод.  Скасування конституційних прав і  свобод  –  це  їх  офіційна  (юридична  або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.  У  традиційному  розумінні  діяльності  визначальними поняття  змісту  прав  людини  є  умови  і засоби,  які становлять можливості людини,  необхідні для задоволення потреб її  існування та  розвитку.  Обсяг  прав  людини  –  це їх сутнісна властивість, виражена   кількісними   показниками   можливостей   людини,   які відображені  відповідними   правами,   що   не  є  однорідними  і загальними». 

При цьому, Конституційний Суд  України  зазначив,  що «загальновизнаним   є  правило,  згідно  з  яким  сутність  змісту основного права в жодному  разі  не  може  бути  порушена».  

У справі N 1-19/2009 28 квітня 2009 року Конституційний Суд України прийшов до наступного висновку:

«При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження  змісту  та  обсягу існуючих прав і свобод, інакше погіршується становище  особи  в  суспільстві  через  обмеження  прав і свобод, закріплених  у  законах  України.   Невиконання   державою   своїх соціальних  зобов'язань  щодо окремої категорії осіб призводить до порушення принципів соціальної, правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави».

Стаття  58  Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.  Це означає,  що вони поширюють свою дію тільки на ті  відносини,  які виникли  після  набуття  законами  чи  іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого  принципу  на  конституційному  рівні є гарантією стабільності суспільних відносин,  у тому числі відносин між  державою  і громадянами,  породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту (Рішення Конституційного Суду України № 1-зп                     від 13 травня 1997 року).

Якщо наразі до КПУ застосувати вимоги так званого Закону про декомунізацію, фактично матиме місце зворотна дія Закону в часі, що є прямим порушенням приписів Основного Закону Держави. 

Статті 22 та 58 Конституції України гарантують, що знову прийнятий Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09.04.2015 № 317-VIII має поширюватися лише на знову створені політичні партії після набрання чинності цим Законом.

Що стосується ситуації з Комуністичною партією України, то, як було вже зазначено вище, усвідомлюючи конституційні гарантії захисту прав відповідно до ст. ст. 22, 58 Конституції України ми впевнені, що обсяг прав і свобод стосовно діяльності Комуністичної партії України в майбутньому не може бути зменшений.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Норми ж Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII обмежують конституційне право рівності громадян перед законом та фактично створюють дискримінацію за ознакою політичних та інших (ідеологічних) переконань. 

Необхідно відзначити, що положення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не відповідають міжнародно-правовим стандартам, прийнятим до виконання Україною. Дана невідповідність була викрита компетентними міжнародними правовими інституціями та знайшла своє підтвердження у звіті Верховного комісара з прав людини ООН про ситуацію з дотримання прав людини в Україні з 16 лютого до 15 травня 2015 року.

Зокрема, у звіті Верховного комісара з прав людини ООН зазначено, що положення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» суперечать Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року й суперечать Рішенням Європейського Суду з прав людини.

Крім того, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) та Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ 18-19 грудня 2015 року на 105-му пленарному засіданні ухвалили спільний проміжний висновок щодо Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Рада Європи представила Україні ряд фундаментальних рекомендацій, у відповідності до яких законодавство України буде відповідати Європейським стандартам.

Венеціанська комісія звернула увагу на той факт, що запроваджене Законом регулювання зачіпає права людини, зокрема права на свободу вираження поглядів, на свободу об’єднань і зібрань та виборчі права, тому воно має відповідати вимогам, установленим Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та іншими регіональними та міжнародними правовими документами у галузі прав людини.

Венеціанська комісія зазначила, що у чинній редакції Закон України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII може позначитись на реалізації особами права    на свободу вираження поглядів (Стаття 10 Європейської конвенції, Стаття 19 Загальної декларації та Стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права), права на свободу об’єднань (Стаття 11 Європейської конвенції, Стаття 20 Загальної декларації та Стаття 22 Міжнародного пакту) та виборчих прав (Стаття 3 Протоколу I до Європейської конвенції та Стаття 25 Міжнародного пакту). Всі зазначені права охоплено також зобов’язаннями у межах ОБСЄ, котрі держави-учасниці, в тому числі Україна, зобов’язались виконувати.

Венеціанська комісія призвала Україну чітко визначити термін «пропаганда» таким чином, щоб це визначення стосувалося більше, ніж простого вираження думок та ідей. Також Венеціанська Комісія звернула увагу на відмінність підходів до комунізму та нацизму в українському законі.

Забороняючи «пропаганду комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів і їх символіки» (ч. 1 статті 3) і вводячи до порушників санкції кримінально-правового характеру, Закон України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII допускає втручання у реалізацію права на свободу вираження думок (стаття 10 Європейської конвенції, стаття 19 Загальної декларації і стаття 19 Міжнародного пакту).

Закон України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII зачіпає свободу вираження думок, яка виражається в політичній промові. Обмеження свободи вираження політичних думок можуть бути обґрунтовані тільки «наявністю гострої і конкретної суспільної необхідності»,застосовуючи вузький підхід в оцінці необхідності обмежувальних заходів, передбачених законом.

Коли мова йде про використання та показ символіки, слід поводитися особливо обережно, вводячи обмеження, а особливо у випадках, коли використовується символіка, яка має багато значень. Таким чином, повна заборона такої символіки призведе до обмежень її використання в контексті, в якій жодне обмеження не може бути виправданим.

Стосовно до Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, це стосується, в основному, символіки, яка використовується комуністичним режимом, але може мати більш широкий зміст і за межами цього режиму.

Перелік забороненої символіки є надмірним. Окремі символи визначені розпливчасто і не зображені в самому Законі. Так, складно припустити, що саме забороняє підпункт в пункту 4 частини 1 статті 1, у якому йдеться про прапори, символи, зображення або іншу атрибутику, в яких відтворюється поєднання   серпа та молота, серпа, молота та п’ятикутної зірки, плуга (рала), молота та п’ятикутної зірки.

Положення Закону недостатньо конкретні і чіткі для того, щоб особа могла, з достатньою впевненістю заздалегідь передбачити законність або незаконність своїх дій і для того, щоб запобігти довільному втручанню органів державної влади.

Мета Закону визначена нечітко. Відсутність чіткої мети представляється одним з недоліків Закону. Для його виправлення було б доцільно ясніше сформулювати мету в основних положеннях Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, особливо враховуючи нечіткість прийнятої в Законі  термінології та широкий спектр дій, які можуть підпадати під її дію.

Закон вводить санкції, які є непропорційними законній меті, яку він переслідує. Будь-яке об'єднання, яке не дотримується вимог Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, може бути заборонено, що є проблематичним, враховуючи право кожної людини на свободу об'єднань. Проблема стоїть особливо гостро, коли мова йде про політичні партії, які відіграють ключову роль у забезпеченні плюралізму та належного функціонування демократії. Заборона політичним партіям брати участь у виборчому процесі чи їх розпуск повинні розглядатися лише як крайній захід, до якого вдаються у виняткових випадках.

Повноваження держави позбавляти статусу ефективну організацію політичних суб'єктів, в будь-якому контексті, являє собою серйозне обмеження права на свободу об'єднань. Ряд ключових норм Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII є проблематичними з точки зору їх відповідності вимогам чіткості та передбачуваності. Тому заборона будь-якого об'єднання на основі цього Закону здається таким, який порушує положення статті 11 Європейської конвенції та статті 22 Міжнародного пакту (свобода об'єднань).

Венеціанська комісія вказала, що «(...) держава повинна дуже обережно використовувати наявну у неї можливість розпустити політичну партію або заборонити її створення і повинна робити це тільки в крайніх випадках.

Саме тільки публічне використання забороненої символіки – будь то окремим членом певної партії чи партії в цілому – не повинно призводити до розпуску об'єднання, що особливо актуально, коли мова йде про політичні партії, у світлі їх статусу в демократичному суспільстві. Втім, Закон України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII передбачає можливість розпуску навіть без посилання на неконституційну природу діяльності такої партії. Це означає, що відповідно до них партії можуть бути розпущені тільки на підставі їх назви або символіки. Отже, зазначені норми, як видається, не задовольняють вимогам пропорційності.

Венеціанська комісія та ОБСЄ/БДІПЛ надала Україні такі рекомендації, спрямовані на удосконалення Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII:

a) Символіка: для забезпечення ясності та конкретності, Закон має містити менш розлогий і виключний перелік забороненої символіки;

b) Пропаганда: це поняття має бути чітко визначеним, особливо коли воно застосовується у цілях криміналізації певних дій;

c) Заперечення злочинів: відповідні положення мають бути пов’язані з конкретними злочинами, а не просто вказувати на «злочинну природу» режиму в цілому, що є надто розпливчастим;

d) Санкції: лише ті дії, що становлять дійсну загрозу суспільству, повинні тягти за собою кримінальну відповідальність, яка має бути пропорційною тяжкості вчиненого злочину. Просте демонстрування символіки чи використання назви не повинне каратись позбавленням волі; та

e) Заборона об’єднань (зокрема політичних партій): у Законі слід чітко зазначити, що заборона будь-якого об’єднання є крайнім заходом, до якого можна вдаватись лише у виключних випадках, пропорційно до тяжкості злочину. Це стосується, в першу чергу, політичних партій у світлі їхньої важливої функції в демократичному суспільстві.

Необхідно звернути увагу на той факт, що на засіданні Венеціанської комісії самі ж представники Уряду України від імені України прийняли на себе зобов’язання привести декомунізаційне законодавство у відповідність до європейських норм. 

В контексті вимог Угоди України з ЄС (ратифікованої Законом № 1678-VII від 16.09.2014р.) необхідною умовою співтовариства між даними суб’єктами міжнародних відносин є обов’язок виконання державою Україна настанов Європейської комісії «За демократію через право», зокрема які винайшли відображення у Висновку Венеціанської комісії від 18 грудня 2015 року.

Звертаємо увагу Конституційного Суду України на те, як в інших країнах визнавалися неконституційними норми законів, які засуджували комуністичний режим.

Чехословаччина в 1991 році встановила в Кримінальному кодексі (§ 260) кримінальне покарання для осіб, які «підтримують і сприяють рухам, демонстративно висловлюються за скасування прав і свобод громадян або розповсюдження національної, расової, класової чи релігійної ворожнечі».  Згодом Конституційний Суд країни визнав цю норму неконституційною, мотивуючи тим, що «повна заборона підтримки або пропаганди фашизму чи комунізму є несумісним з принципом конкретного регулювання кримінального закону», оскільки «в такому випадку фашистський або комуністичний рух не було б визначено належним чином». Конституційний суд визнав, що комуністична ідеологія, крім ідей насильницького здійснення державної влади, може поширювати та демократичні ідеї.

Угорщина в 2000 році внесла в Кримінальний кодекс кримінальне покарання за використання фашистської і комуністичної символіки, таких як серп, молот або червона зірка. Згодом, у 2008 році, розглядаючи справу «Важнай проти Угорщини» (№ 33629/06), Європейський суд з прав людини засудив Угорщину за порушення свободи вираження думки у зв'язку із застосуванням кримінального покарання до одного члена партії за прикріплення до одягу комуністичного символу під час публічної демонстрації . На той момент заявник був заступником голови Робочої партії (ліва політична партія, зареєстрована в 2003 році), і був засуджений за носіння червоної зірки на одязі і пропаганду, таким чином, цього символу і незаконної організації. ЄСПЛ зазначив, що хоча порушення права заявників на свободу вираження поглядів може бути  виправдане спробою національних органів захищати правовий порядок, враховуючи напружену політичну ситуацію в країні на момент здійснення вчинку, кримінальне покарання застосоване до них, - чотири роки тюремного ув'язнення - за характером і тяжкістю було невідповідним правомірній меті, яка переслідувалася їх засудженням. Європейський суд встановив, що по відношенню до заявників внутрішні судові інстанції вийшли за рамки обмеження свободи вираження думки.

У цій же справі ЄСПЛ підкреслив, що при будь-якій забороні використання комуністичних символів слід брати до уваги множинність значень більшості символів. Він зазначив, що у разі Важнай була поставлена під сумнів законність заборони використання комуністичної символіки і визнав розділ 269B Кримінального кодексу «неприпустимо широким» (§ 56). ЄСПЛ зазначив, що «знаки або образи, за якими можна розрізнити ідеї, особи чи події з метою встановлення зв'язку між знаком та ідеями, особи або події, які стали символами на підставі їх спільних рис» (Угорщина, р. 18), символи за своєю природою викликають різні тлумачення та асоціації.

У листопаді 2011 року ЄСПЛ встановив інше порушення ст. 10 Конвенції цим законом у справі «Фратаноло проти Угорщини», суть якого полягала в публічному носінні червоної зірки членом однієї з лівих партій Угорщини. 19 лютого 2013 року Конституційний суд визнав неконституційною заборону використання символів тоталітарних фашистських і комуністичних режимів, встановивши, що були порушені принцип правової визначеності та свобода вираження думки.

На підставі цієї постанови в квітні 2013 угорський Парламент проголосував за нову редакцію закону, після того, як вніс зміни технічного порядку, з тим, щоб привести його у відповідність з принципом конкретного регулювання, на який вказав ЄСПЛ, розглядаючи справу.

У 2009 році Польща ввела кримінальне покарання за публічну пропаганду фашистської або тоталітарної системи. Ці положення кримінального закону були оскаржені в Конституційному суді Польщі, який у 2011 році визнав їх неконституційними. Обґрунтовуючи своє рішення, суд зазначив, що положення Кримінального кодексу не відповідають критеріям застосовності в контексті кримінального законодавства, їх формулювання носить некоректний, неточний і нечіткий характер. Конституційний суд Польщі підкреслив, що оспорювана стаття, не маючи конкретного характеру, порушує свободу вираження поглядів. Суд послався і на вирішення інших країн, зокрема, Угорщини, у зв'язку з рішенням ЄСПЛ у справі «Важнай проти Угорщини».

12 липня 2012 року парламент Молдови засудив тоталітарний комуністичний режим, що діяв в Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці, і ввів заборону на використання в політичних цілях його символів - «серп і молот» та ін., а також на пропаганду «тоталітарних ідеологій».

З 1 жовтня 2012 року набув чинності закон, який забороняє використання в країні в політичних цілях комуністичної символіки «серп і молот». Згідно з прийнятими молдавським парламентом поправками до закону про партії і в Кодекс про правопорушення, за використання символу «серп і молот» в політичних цілях фізичним особам загрожує штраф до 3 тис. Леїв (240 дол.), юридичним особам і партіям - до 10 тис. леїв (810 дол.). У тому випадку, якщо політичні партії не виконають вимогу про заборону через два тижні після штрафу, їхня діяльність може бути заборонена.

Конституційний суд Республіки Молдова звернувся до Комісії Ради Європи за демократію через право (Венеціанська комісія) за правовою оцінкою цих обмежень.

У підсумку «Венеціанська комісія» визнала введену владою Молдавії заборону на використання комуністичної символіки такою, що суперечить Європейській конвенції з прав людини.

«Венеціанська комісія» повідомила, що заборона комуністичних символів на території Молдови суперечить відразу кільком статтям Європейської  конвенції з прав людини (ст.ст. 10 і 11), що стосуються свободи вираження поглядів та свободи зібрань та об'єднань. Комісія Ради Європи за демократію через право поділилася, що серп і молот не можуть розглядатися в Молдові виключно в якості символу комуністичного тоталітарного режиму. На її думку, не простежується зв'язок між діючою в минулому тоталітарною комуністичною ідеологією і символами серп і молот, які Партія комуністів Молдови  використовує з 1994 року.

Партія комуністів Республіки Молдова брала участь з цією символікою у всіх парламентських, президентських і місцевих виборах, а зараз представляє собою найбільшою опозиційною партією. Венеціанська комісія вважає, що позбавлення кандидатів від комуністів права брати участь у виборах під своїм символом являє собою посяганням на свободу асоціації з партією, а заборона символіки може привести до того, що партія припинить своє існування.

«Серп і молот не можуть розглядатися в Молдавії виключно в якості символів комуністичного тоталітарного режиму, оскільки немає зв'язку між діючою в минулому тоталітарною комуністичною ідеологією і символами серп і молот, які Партія комуністів Молдови використовує з 1994 р.

Серп і молот були зареєстровані в якості символів ПКРМ і використовуються нею на законних підставах. З цією символікою ПКРМ брала участь у шести парламентських, одних президентських і п'яти місцевих виборах, а зараз є найбільшою опозиційною партією, представленою в парламенті і не збирається насильно скидати демократичний конституційний порядок », - вважає Венеціанська комісія.

Вона розцінює заборону використання комуністами своїх символів на виборах як «посягання на свободу зібрань, право вибирати і бути обраним».

Комісія не бачить реальної або можливої загрози відновлення в Молдавії комуністичної диктатури і тому вважає, що «заборона символіки як  превентивний захід по захисту демократії не може розглядатися як нагальна соціальна потреба».

У висновку комісії йдеться, що закон про заборону комуністичної символіки «слід визнати неконституційним і скасувати, оскільки в іншому випадку Молдові не уникнути чергової програної справи в Європейському суді з прав людини».

Венеціанська комісія та ОБСЄ / ODIHR зазначають: «Обмеження свободи вираження поглядів та свободи об'єднання мають відповідати нагальній суспільній потребі і бути пропорційними. При встановленні обмежень держави користуються свободою розсуду, яка дозволяє враховувати демократичні  цінності та історичний досвід. Свобода розсуду відображає можливість держави в силу свого положення оцінити більшою мірою ситуацію в країні і вирішувати, які заходи слід вжити. У той же час держави повинні враховувати значення охоронюваного права і важливість свободи політичного виступу і об'єднання у політичні партії. Венеціанська комісія та ОБСЄ / ODIHR підкреслюють, що згідно з міжнародними стандартами свобода вираження поширюється і на інформацію або ідеї, які можуть розцінюватися як ображаючі, шокуючі і такі, що викликають роздратування».

Коментуючи цю ситуацію, голова «Венеціанської комісії» Джані Букіккіо підкреслив, що Рада Європи вважає вкрай невдалою ідею заборони в Молдові комуністичної символіки. «У багатьох країнах компартії використовують серп і молот. І я думаю, що забороняти серп і молот - це вже перебір. І взагалі не можна нав'язати відмову від символів», - пояснив глава «Венеціанської комісії».

У підсумку Конституційний суд Республіки Молдова прийняв Постанову № 12 від 04.06.2013 «Про контроль конституційності деяких положень, що стосуються заборони комуністичної символіки та пропаганди тоталітарних ідеологій (Звернення № 33а / 2012)», яким фактично визнав неконституційною заборону комуністичної символіки в Молдові.

Детальний порівняльний аналіз положень українського Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від     09 квітня 2015 року № 317-VIII та аналогічного Закону Республіки Молдова № 192 від 12 липня 2012 року свідчить про те, що за своїми ідеями, спрямуванням та змістом вони є ідентичними.

Таким чином, усі чотири конституційні суди критично поставились до законів, що забороняють використання певних політичних символів, визнали їх неконституційними частково (Чехословаччина, Польща) або в цілому (Угорщина, Республіка Молдова) та зажадали від законодавців переглянути зазначені закони у встановлений термін відповідно до рішень цих судів.

Зважаючи на викладене, враховуючи практику інших країн світу, єдиним висновком по Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII є його повна невідповідність діючому українському та європейському законодавству, а також Спільному проміжному висновку Венеціанської комісії та Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ від 21 грудня 2015 року щодо Закону України від 09 квітня 2015 року № 317-VIII.

Таким чином вважаємо, що Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII не відповідає Конституції України (є неконституційним), що призводить до суттєвого порушення прав та свобод людини, що в подальшому стає безумовним предметом розгляду в Європейському суді з прав людини та призведе до додаткових витрат з Державного бюджету України після ухвалення не на користь держави рішень, включаючи обов'язок відшкодування сатисфакції.

Вважаємо, що на національному рівні має бути визнано Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII неконституційним задля унеможливлення порушення прав людей в подальшому.

Просимо при прийнятті рішення врахувати реалії і негативні наслідки застосування положень Закону про так звану «декомунізацію» та грубі порушення прав і свобод людини в Україні викладені у додатку.

З повагою,

Перший секретар

Центрального Комітету

Компартії України,

почесний член ПАРЄ

П.М.Симоненко

4 січня 2018 року


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях