Петро Симоненко: Політику, яку нам нав"язує Президент, - це політика "євроідиотизму"


Взаємини України з Російською Федерацією, безперечно, є надважливими з огляду на тісні культурні та економічні зв’язки обох держав. Нині наші відносини з "північним сусідом" залишаються вкрай напруженими через широке коло проблем у міждержавному діалозі. На думку експертів, це є однією з головних перешкод реалізації національних інтересів України і може спровокувати появу нових вузлів протиріч уже в найближчому майбутньому. Своїм баченням природи конфлікту та виходу з цієї важкої ситуації поділився лідер Комуністичної партії України Петро СИМОНЕНКО.

- Петре Миколайовичу, як ви оцінюєте нинішній стан російсько-українських відносин?

- Як дуже напружений. Треба визнати, що проблеми у взаєминах України та Росії виникли з самого початку існування двох незалежних держав. І до теперішнього часу не тільки не вирішувалися, а, навпаки, нагромаджувалися. На мою думку, в цьому винні обидві сторони. Але за Росію нехай говорять російські політики. А щодо України, то зовнішня політика, яка реалізовувалася за часів Кравчука-Кучми-Ющенка і розроблялася у стінах Ленглі, як раз і призвела до глибокої системної кризи у російсько-українських відносинах. Та ж Тузла, мовні та територіальні непорозуміння, крадіжки російського газу, торговельні війни – це наочні прояви кризового стану у наших відносинах.
Особливого загострення україно-російські стосунки зазнали після так званої “помаранчевої революції”, коли до влади прийшли політичні сили, що сповідували відверто націоналістичні та войовничо антиросійські погляди. Сьогодні у нас з”явився шанс виправити ситуацію, але зробити це буде вкрай важко. Але ми, я маю на увазі і партію, і фракцію комуністів, докладемо максимум зусиль аби відносини між народами і, зокрема, ураїно-російські відносини не залежали від злої волі певних політиків з обох сторін.

- Які проблеми україно-російських відносин ви вважаєте особливо чутливими?
- Я можу вам перерахувати з десяток проблем, які "спускати на гальма" небезпечно і злочинно.
По-перше, це намагання політичного керівництва України “втиснутися” у євроатлантичні структури в будь-який спосіб, незважаючи на те вигідно це для наших людей і країни чи ні. Головне – аби в “пику” Росії. Всі регіональні проекти, в яких Україна бере участь: ГУАМ, Співтовариство демократичного вибору (СДВ), “миротворчі ініциативи” на пострадянському просторі, наприклад, у Придністров’ї і на Кавказі – це намагання виглядати в очах європейських та американських “наглядачів” в якості самостійного геополітичного гравця. І в цьому не було б нічого поганого, аби не одне “но”. Річ власне, не в самих проектах де “активнічає” Україна, а в тому як і заради чого це робиться. А робиться це через постійне протистояння з Росією, через намагання сформувати у свідомості українських громадян образ Росії, як "імперії зла", яка “спить і бачить”, як придушити Україну. Це ж свідома фальсифікація. Давайте дивитися правді в очі – сьогоднішня Росія проводить вкрай прагматичну політику щодо співробітництва, як з країнами “далекого”, так і “близького” зарубіжжя і будує взаємомовідносини з Україної лише в світлі такої прагматичності.

По-друге. П”ятнадцать років Україна або саботує, або навмисно відсторонюється від реалізації спільних регіональних проектів з Росією та іншими країнами СНД на догоду транснаціональним корпораціям і інтересам заатлантичних політиків. В тому числі і від таких перспективних, як ЄЕП, ОДКБ, ЕврАзЕС, навіть не розглядаючи очевидні економічні і політичні вигоди від такого співробітництва, які безумовно мали би позитивний вплив на рівень життя в Україні.
По-третє. Невизначеність в питаннях делімітації та демаркації українсько-російського кордону, нагнітання пристрастей навколо бази Чорноморського флоту РФ у Криму, “несанкціонований відбір газу”, прямо кажучі – крадіжки російського “блакитного золоту” українськими газовими баронами та принцесами тощо.
А приниження нашими горе-патріотами досягнень і впливу російськомовної культури на розвиток культури світової. Саме приниження російської, замість розвитку української. Хто пам”ятає, хай розповість молоді скількі в “поневоленій” Радянській Україні друкувалося книжок українських авторів, скількі творів видатних зарубіжних письменників перекладалося українською! Печерна русофобія і принизлеве плазування перед Заходом – хіба це не проблема з проблем?
Але крім того, є ще цілий блок невирішених на міждержавному рівні фінансово-економічних питань. Це стосується "переділу" майна та активів Радянського Союзу, повернення громадянам України заощаджень, які були на рахунках Ощадбанку СРСР, із становищем українських трудових мігрантів в Росії , аце до трьох мільйонів людей, тощо.
Що робити? Працювати! Як ініціатори Антикризової коаліції, як політична сила, програма та практична діяльність якої спрямована на виведення країни з кризи, на розвиток вітчизняної економіки та підйом соціальної сфери, на ліквідацію бідності і заради зростання добробуту кожного громадянина України до рівня найбагатіших країн Європи та Світу, - ми зробимо все можливе аби зберегти культурні і духовні традиції слов”янства, зберегти слов”янську ідентичность, зберегти і зміцнити добрі взаємовигідні стосунки з сусідами.
Я впевнений, що попри перешкоди з боку реакційних націоналістичних сил в Україні та шовіністичних в Росії, наші народи разом подолають всі негаразди.

- Яку, на вашу думку, політику повинна проводити Україна щодо вступу в НАТО?

Я, як людина і як комуніст, виступаю категорично проти вступу України в НАТО. План дій щодо членства України в НАТО (ПДЧ), який розроблявся в штабквартирі Альянсу, а не в Києві, як ствердує міністр оброни А. Гриценко, спрямований саме на захист інтересів чинних членів НАТО і, в першу чергу, США та їхніх сателітів. Я впевнений, що шлях до НАТО - це хибний шлях. Компартія вже давно висунула пропозиції щодо згортання співробітництва з Альянсом та спрямування вивільнених коштів на розбудову та реформування власної армії, в тому числі і на технічне переоснащення військових підрозділів, забезпечення їх сучасним озброєнням. Треба спрямувати вивільнені кошти на виконання законів, які були прийняті на вимогу коммуністів, щодо соціального забезпечення військовослужбовців.

Це наша позиція і ми будемо її відстоювати. Але останнє слово за народом, як єдиним джерелом влади в державі. Саме тому ми вимагаємо провести Всеукраїнський референдум і визначити хочуть люди в НАТО чи ні.

- А як щодо прагнення України вступити в ЄС?

Ми за входження України до європейської спільноти. Але на яких умовах? Ми категорично против того, щоб заради прискореного долучення до так званих “європейських цінностей” держава в особі Президента, його оточення та мідовських “євроінтеграторів” нехтувала перспективами розвитку власної економіки, нехтувала інтересами простих людей. Я запитую: хіба Україна економічно готова вже конкурувати з потужними європейськими країнами? Ні. А за таких умов, ми стикнемося з ростом безробіття та скороченням соціальних програм – малозабезпечені залишаться малозабезпеченими, а до них приєднаються мільйони тих, хто сьогодні вважає себе середнім класом. То що, ми маємо йти в Європу на правах “бідних родичів”, як люди другого сорту? Вибачте, але таку політику, яку нам нав”язують “помаранчеві західники”, я називаю “євроідиотизмом”.

І головне. Невже заява Президента Европейської комісії Жозе Мануэля Баррозу про призупинення розширення Євросоюзу після приєднання в 2007 році Болгарії та Румунії не розставляє всі крапки над «і»? То навіщо ж «помаранчеве» євролоббі витрачає стільки зусиль на пропаганду «євроідиотизму»? А дуже просто і зрозуміло: щоб загострити і без того непрості стосунки з Росією, перешкодити інтеграційним процесам в рамках ЄЕП і ЕвраЗес та формуванню альтернативного і потужного культурно-економічного центру впливу.

- Офіційний Київ, крім обраного напрямку на євроінтеграцію, також займається регіональними проектами. Як, скажімо, ГУАМ та Співдружність Демократичного Вибору (СДВ). Які перспективи таких проектів?

- На моє глибоке переконання, зусилля українського керівництва по розвитку проектів ГУАМ і СДВ спрямовані не на захист національних інтересів, а на просування та захист інтересів США і НАТО, на створення санітарного кордону з Росією, а в подальшому – з входженням країн-членів ГУАМ в НАТО – замкнення Балто-Чорноморської дуги протистояння. Звісно, такий стан речей і геополітичні претензії США на панування в Чорноморсько-Каспійському регіоні, не можуть не викликати відповідної реакції з боку Росії.
Крім того, про яку перспективність ГУАМ може йти мова, коли товарообіг між Україною і іншими державами-учасниками не дотягує до 3%.
До того ж економічних і територіальних проблем у країнах ГУАМ вдосталь. А намагання створити “гуамівські” миротворчі сили і використовувати їх для врегулювання конфліктів в Придністров”ї, Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабаху може закінчитися трагедією.

- Якою, на вашу думку, має бути позиція України щодо ЄЕП?
Впевнений, позиція України, якщо ми піклуємося про гідне майбутнє для наших людей і держави, має бути такою, як і позиція Компартії – втілення у практику міждержавних стосунків України і Росії політики „відкритого регіоналізму” і створення на цих принципах ЄЕП. Досить “помаранчевим” дурити людей і заявляти, що нібито „європейський вибір суперечить ЄЕП”, чи „ЄЕП загрожує вступу України до СОТ”. Не суперечить і не загрожує. Навпаки, ефективна кооперація зусиль в рамках ЄЕП, зрозумілі правила гри на енергоринку, спільні економічні та технологічні проекти – все це буде сприяти “прориву” українських товарів на світові ринки, дозволить стати в один ряд з провідними геополітичними гравцями.
Але головним нашим спільним завданням, має стати соціальна складова інтеграції: забезпечення ефективного соціального захисту людей, через регульовання ринку праці і ліквідації безробіття, вирішення проблем трудових мігрантів, через підсилення ролі профспілок та створення міждержавних профспілкових союзів країн-учасниць ЄЕП тощо.
Не в останню чергу, ефективність ЄЕП залежить від рівня довіри між країнами-учасницями, гармонізації тарифної політики, розв”язання проблемних питань щодо транзиту нафти і газу через територію України.
- До речі, про енергетичні питання. Що заважає конструктивному діалогу між двома країнами в енергетичній галузі?

Позиція Президента Ющенка та “помаранчевих” урядів Титмошенко-Єханурова. Протягом останніх двох років вони саботували створення Газотранспортного консорціуму, торпедували інші спільні енергктичні проекти, які б гарантували стабільні ціни і обсяги постачання енергоносіїв на українські підприємсвтва. В тому числі і в галузі електроенергетики. В той же час, зовнішньополітичний курс України дав невиправдано західний крен і, про що я вже казав, набув ознак політичної русофобії. Не дивно, що це не викликало захвату у Кремлі і було розцінено, як бажання перейти на інший рівень відносин. В тому числі і в питаннях енергопостачання.

До речі, під час переговорів з Росією щодо постачання та транспортування газу, Україна сама забажала перейти на ринкові відносини. Це, а також неспроможність керівництва Нафтогазу та Мінпаливенерго домовитися з Туркменією про газові поставки, постійне невиконання міжурядових домовленостей щодо сплати за отриманй газ, призвело до різкого підвищення цін на блакитне паливо. Замість того, щоб виправити ситуацію, політичне керівництво України вдалося до необгрунтованих звинувачень в бік Росії, називаючі її дії на енергоринку ринку „газовим шантажем”. Саме провокаційна і недружня політика “помаранчевої” української влади створила основу для так званої „газової війни”. Ну неможливо вимагати до себе „справедливої” ціни на газ, іншими словами не ринкової, а спеціальної, як для особливих економічних і політичних партнерів, і водночас підтримувати антиросійські сили на Північному Кавказі, в Грузії тощо, роздмухувати антиросійські настрої в суспільстві.

Треба розуміти, і про це відверто кажуть в Росії, що через декілька років внутрішні російські ціни на газ будуть такі, як і світові. Тому, ми повинні готувати нашу економіку до роботи в нових умовах. Для цього потрібен час і кошти на розробку та впровадження енергозберегаючих технологій. Ми впеснені, і Компартія стоїть на позиціях, що всі ці питання вирішити з мінімальними втратами для української промисловості і житлово-комунальної сфери можливо тільки в рамках ЄЕП.

Ура-патріоти не хочуть зрозуміти, що ні Європа, ні США не “завалять” Україну газом. А Росія може відмовитися від використання українського магістрального газопроводу в європейському напрямку. Недарма була підписана угода між "Газпромом" і німецькими концернами E.ON і BASF про будівництво Північно-Європейського газопроводу по дну Балтійського моря, перша черга якого вступить у експлуатацію в 2010 році. Що тоді заспівають “помаранчови” солов”ї про "газовий шантаж"?

- Серед стратегічних україно-російських конфліктів називають також проблему Чорноморського флоту...

Так, цю тему неможливо оминути. Тим більше, що деякі політики, нажаль, намагаються заробити собі на ній політичний капітал.
Умови базування ЧФ РФ визначені Великим україно-російським договором про співробітництво. Згідно цього договору термін базування російського флоту у Криму спливає лише в 2017 році.
Тому сьогодні, я впевнений, треба припинити будь-які політичні спекуляції на цю тему, а всі господарські і відомчі суперечності узгоджувати нарівні відповідних міністерст та відомсвт, а не вдаватися до політичних провокацій з залученнім радикальних організацій. В тому числі вирішувати на міжвідомчому рівні і суперечки щодо корисвтування гідрографічними об”єктами - маяками.
- На вашу думку, що потрібно зробити українській владі для врегулювання економічних конфліктів між Україною та Росією?
- Перестати дивитися в бік США, а більш прислуховуватися до власного народу і керуватися здоровим глуздом. Треба цілеспрямовано і прагматично розвивати інтеграційні процеси, як на економічному, так і на політичному рівнях.

- Мовне питання в Україні. Як, на вашу думку, його можна і потрібно вирішувати?
- Наша принципова позиція – російська мова має бути другою державною. Для цього потрібно внести зміни до ст.10 Конституції України та відповідних законів. При чому зволікання в цьому питанні неприпустиме, бо загрожує територіальній цілістності України, а значить і існуванню держави як такої. Тому Компартія вимагає негайного проведення референдуму з питання надання російській мові статусу другої державної. Хай народ вирішує.

- Підсумуйте будь-ласка сучасний стан українсько-російських відносин
Загалом, вирішення всіх проблемних питань можливе лише за умови активного та відвертого діалогу. І українсько-російські відносини не виключення. Сьогодні, із створенням за нашою ініциативою Антикризової коаліції і формуванням Уряду, який сповідує прагматичні підходи при розв”язанні проблемних питань, я вважаю, ми маємо необдхідні передумови для подолання кризи у міждержавних відносинах з Росією. А щоб передумови матеріалізувалися в конкретні досягнення, ми будемо вимагати від Уряду проводити зрозумілу і ефективну інтеграційну політику в рамках ЄЕП. Переконаний, що в решті решт ми побудуємо таку Україну, в якій би люди почувалися щасливими і впевненими в майбутньому.


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях