- КПУ - http://www.kpu.ua -

КРАВЧУК БРЕШЕ...

Опубліковано 22.01.2019

Засобами масової інформації  презентована  і активно пропагується нова книга спогадів колишнього головного ідеолога Компартії України, другого секретаря її Центрального Комітету, Голови Верховної Ради Української РСР (з серпня 1991 року - Верховної Ради  України), в 1991-1994 роках - Президента України Леоніда Кравчука "Перший про Владу".

При цьому особливо виділяється сюжет - як "найважливіший, принциповий момент" - про заборону очолюваною Кравчуком Президією Верховною Радою України Компартії України. керівництво якої було звинувачене у "підтримці своїми  діями державного перевороту 19-21 серпня 1991 року" і "сприянні тим самим його здійсненню на території України".

Ось як висвітлює ці події автор. "Коли ми  (члени Президії  Верховної Ради України) зібралися після спроби ГКЧП, одним із питань було: що робити з Комуністичною партією України? Я виступив і заявив: "Є пропозиція. Призупинити її діяльність". Саме таке рішення і прийняла Президія Верховної Ради - не заборонити, а призупинити. Минають два тижні, я бачу, що Політбюро  ЦК КПУ знову починає активно засідати. Звичайно, все це відбувається не без контактів з Москвою... Тоді ми збираємо Президію Верховної Ради і вносимо пропозицію  (здається, за ініціативою Леся Танюка) про заборону Компартії України. Щоб  не було жодних розмов і розкачки, я одразу підтримую це рішення. Лише два члени Президії виступили "проти". Однак я знав, що цього замало, тому ми негайно ухвалили рішення затвердити указ голосуванням парламенту. Верховна Рада майже одноголосно затвердила заборону Компартії України... На той час це було оптимальним варіантом, адже якби ми прийняли рішення передати це питання до суду, то  невідомо, чи мав би взагалі право радянський суд ухвалювати рішення про заборону Компартії... Всі інші ланки державного управління хиталися і вичікували. Пізніше це рішення скасували. Мій наступник Кучма почав загравати з комуністами, їм уже виділяли гроші й "ублажали" різними способами".

Скажу відверто: важко навіть уявити, скільки відвертої неправди у цих словах! І належать вони "першій  у той час особі в державі", як полюбляв репрезентувати себе Кравчук.

Передусім про обставини і процедуру заборони Компартії. Правдою в словах Кравчука є лише те, що головна роль у цьому дійсно належала  йому. Про це він говорить відверто і навіть вважає це однією з основних своїх заслуг. Сьогодні йому це вигідно. Він все зробив, за його словами, "щоб не було жодних розмов і розкачок". Перший Указ Президії Верховної Ради  - "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" був ухвалений 26 серпня 1991 року. Тоді ж Постановою Президії Верховної Ради (а не рішенням парламенту, як того вимагала Конституція) було  утворено Тимчасову комісію Президії Верховної Ради "для перевірки діяльності посадових осіб органів влади, управління, об' єднань і організацій у зв'язку з державним переворотом 19-22 серпня 1991 року". Через три дні, 29 серпня, Президія Верховної Ради своєю Постановою затвердила Положення про згадану Комісією, яким визначила її повноваження і порядок роботи. А вже наступного дня, 30 серпня (а не через два тижні, як стверджує Кравчук) Президія  Верховної Ради на підставі висновків Тимчасової  комісії ухвалила Указ, підписаний Кравчуком , "Про заборону діяльності Компартії України".  Поспішали, не рахуючись ні з Конституцією, ні з законами, не маючи конкретних фактів, які свідчили б про дії керівництва Компартії, спрямовані на підтримку державного перевороту і сприяння його здійсненню на території України.

Кравчук говорить неправду, коли пише, що "ми негайно ухвалили рішення затвердити указ голосуванням парламенту" (такого рішення Президія не ухвалювала) і що "Верховна Рада майже одноголосно затвердила заборону Компартії України". Свою постанову про заборону Компартії Президія  на затвердження Верховної Ради не вносила. На пленарному засіданні  3 вересня було заслухано і обговорено повідомлення Тимчасової комісії. Була спроба прийняти Постанову, але вона не вдалася: у переляканих і розгублених  "народних обранців", серед яких переважали носії партквитка члена Компартії, не вистачило ні мужності, ні політичної волі не допустити розправи нахабніючих націонал-екстремістів,  противників соціалізму над їхньою партією, ухвалити справедливе, яке б ґрунтувалося на вимогах Конституції, рішення. Їх влаштовувало те, що відповідальність за вирішення цього питання взяли на себе члени Президії.

Вигадкою є також твердження  Кравчука про те, що в ці дні "знову почало активно засідати Політбюро ЦК КПУ" ("не без контактів з Москвою").

А ось про останнє засідання Політбюро, яке відбулося ще до розгляду у Верховній Раді питання про припинення і заборону діяльності Компартії, варто сказати окремо. Засідання відбулося 22 серпня, на другий день після придушення в Москві так званого "путчу". В ньому, як член Політбюро, взяв участь і Кравчук.

Я  був присутній на цьому засіданні і мушу сказати, що поводив себе  Леонід Макарович дуже активно, за багаторічною "цекістською" звичкою редагував  підготовлений проект Постанови Політбюро ЦК "Про поточний політичний момент". Ним був сформульований центральний  пункт, в якому зазначалося: "Політбюро ЦК підтримує дії Секретаріату ЦК Компартії України, який оперативно орієнтував партійні комітети, первинні партійні організації, комуністів республіки на необхідність всебічно сприяти неухильному дотриманню законності і правопорядку в республіці, згуртуванню всіх патріотичних, демократичних сил в ім'я громадського миру і спокою, відвернення будь-яких дій, які могли б привести до небезпечного загострення обстановко, застосування сили, кровопролиття".

Для такої констатації були підстави. Адже перші два дні, коли ще не було ясно, який розвиток можуть одержати події в Москві, і Секретаріат ЦК КПУ, і  Голова Президії Верховної Ради, і Уряд уникали оцінок тих подій, у публічних виступах, у тому числі по телебаченню, обмежувалися закликами до спокою, виваженості дій, збереження трудового ритму, зосередження зусиль на вирішенні невідкладних народно-господарських завдань і соціальних питань.  Якихось розбіжностей між ними не було.

В Україні будь-яких дій, які свідчили б про підтримку  Компартією "путчистів", не було зафіксовано. Про це Кравчук знав краще від інших . Як після цього сприймати ініціонування ним і підписання указів Президії Верховної Ради про заборону Компартії?

До цього слід додати таке. Після перевороту Кравчук стверджував, що ще 19 серпня подав заяву про вихід з партії. Кому подав, яка доля заяви - невідомо. Між тим,  22 серпня, як відзначалось вище, він брав участь у засіданні Політбюро ЦК як повноправний його член, ні слова не сказавши про вихід з партії.

Дивує й аргументування Кравчуком того, що питання про заборону партії не вирішувалося в судовому порядку, як це передбачалося і тодішнім законодавством,  і закріплено в чинній Конституції України ("невідомо, - пише він, -чи мав би взагалі право радянський суд ухвалювати рішення про заборону Компартії"). Адже в Украіні і після проголошення незалежності продовжували функціонувати ті ж самі суди й інші правоохоронні органи.

Досі йшлося переважно про процесуальні проблеми заборони Компартії.

Та більш важливе значення має  суть і обґрунтованість звинувачень Компартії, її керівництва у вчиненні тяжких державних злочинів. Кримінальну справу за ознаками статті 56 Кримінального Кодексу УРСР (зрада Батьківщини) було порушено 25 серпня 1991 року. Розслідування її тривало до 22 травня 1992 року і завершилося ухваленням слідчим постанови про відмову у порушенні кримінальних справ проти керівних працівників і функціонерів Компартії України "за відсутності в їхніх діях складу злочину". Це викликало негативну, роздратовану реакцію тодішнього керівництва Генеральної прокуратури України, і не тільки. Нагадаємо, що Президентом України і ініціатором звинувачень керівництва Компартії  у державних злочинах і заборони партії був саме Кравчук.

Слідство було поновлене і тривало ще до 29 січня 1993 з року. Та й воно не дало будь-яких фактів для звинувачення посадових осіб Компартії. 12 лютого 1993 року постановою заступника Генерального прокурора  України В.П.Даниленка кримінальну справу, порушену 25 серпня 1991 року, було припинено за відсутністю у діях посадових осіб Компартії України складу злочину.

У травні 1993 року на розгляд Президії Верховної Ради України був внесений проект Постанови про скасування заборони діяльності Компартії.

За її прийняття з 26 членів Президії беззастережно письмово висловились (тобто проголосували) 17, один - із застереженням. Однак за наполяганням тодішнього Голови Президії Верховної Ради І.С.Плюща цей пункт з проекту Постанови був вилучений. При цьому Президія зазначила в Постанові про згоду з висновками Генеральної прокуратури стосовно безпідставності звинувачень посадових осіб Компартії у підтримці  своїми діями державного перевороту і сприянні його здійсненню на території України, що було єдиним звинуваченням, покладеним в основу рішень про заборону Компартії України.

Президія зафіксувала в ухваленій Постанові право громадян, які сповідують комуністичну ідеологію, об'єднуватись у партійні організації з дотриманням вимог Конституції України. Цим була відновлена можливість легальної діяльності комуністів, правда, під брендом створеної у червні 1993 року юридично нової Компартії.

Запобігти цьому Кравчук, який ще був Президентом, не наважився: для цього потрібно було б ще раз брутально порушити Конституцію. Для чого ж тепер кивати на свого "наступника" (Л.Д.Кучму), посилатись на якісь вигадані  його "загравання з комуністами", "виділення їм  грошей" та "ублажання різними способами"?

Після обрання в березні 1994 року нового складу парламенту на його розгляд був внесений проект Постанови про скасування указів Президії Верховної Ради  відносно заборони Компартії. За Постанову проголосувала більшість складу депутатського корпусу. Однако тодішній Голова Верховної Ради О.О.Мороз під тиском агресивної групи антикомуністично налаштованих депутатів не підписав її, пославшись на те, що кілька народних депутатів під час голосування не були в залі засідань, за них хтось проголосував їхніми картками. Підстава слушна. Варто лише відмітити, що на переголосування Постанова не виносилася. Це був чи не єдиний випадок в практиці Верховної Ради непідписання ухваленого правового акту.  У нинішньому ж, вкрай деградованому,  парламенті "кнопкодавство" стало повсякденною практикою.

У комуністів залишався єдиний шанс добитися відновлення справедливості - розгляд справи Конституційним судом України, який фактично розпочав діяльність  тільки у 1997 році. Звернення 139 народних депутатів з цього питання було одним з перших, внесених на розгляд Високого суду після його сформування. Мені випала честь разом з Станіславом Івановичем Гуренком і Петром Миколайовичем Симоненком офіційно представляти позицію  народних обранців-ініціаторів Звернення.

Непросто далося рішення Суду . Конституційне подання  було внесене 23 січня 1997 року; конституційне провадження відкрите тільки 25 листопада 1998 року; розгляд справи у відкритому провадженні тривало - з перервами - з 17 лютого 1999 року до 11 січня 2000 року; рішення Конституційного суду оголошене майже через два роки - 27 грудня 2001 року.

Конституційний суд України - зауважимо: буржуазний (не комуністичний!) суд - визнав укази Президії Верховної Ради України від 26 і 30 серпня 1991 року про припинення та заборону діяльності  Компартії України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) і втратившими силу. Щоб домогтися цього, потрібні були більш ніж десять (!) років наполегливої, невідступної боротьби. Але справедливість восторжествувала. Це стало великою перемогою комуністів.

Такою є правда про заборону Комуністичної партії України. Про неї я вважав необхідним сказати не лише заради відновлення істини, яку викривлено подає у своїй книзі Кравчук, а й з урахуванням того, що нинішній неонацистський режим у ставленні до Компартії йде, по суті, тим шляхом, який проклав перший Президент. В його арсеналі  теж безпідставні звинувачення, наклепи, погрози, репресії, безцеремонне поводження з Конституцією, законністю і правом взагалі.

Тоді партія вистояла і добилася відновлення справедливості. Сьогодні ситуація набагато складніша. Але і в цих умовах справжні комуністи, захищаючи і обстоюючи інтереси трудового народу, стоятимуть до кінця і переможуть.

А правду про Компартію  я готовий захищати у відкритій дискусії будь з ким.

Георгій Крючков,

член Комуністичної партії з серпня 1956 року


Матеріал розміщено на КПУ: http://www.kpu.ua

Link: http://www.kpu.ua/uk/91891/kravchuk_breshe

© КПУ
Під час копіювання інформації обов’язково посилайтесь на www.kpu.ua