Віковий ювілей Тамари Іванівни (оновлено)

Віковий ювілей Тамари Іванівни (оновлено)


Сто років для світу – маленька крихта у просторі часу, сто років для людини – майже вічність. Сьогодні, 23 серпня 2019 року, свій віковий ювілей відзначає ветеран Комуністичної партії Тамара Іванівна Гаєнко з м. Сміла, що на Черкащині.

З нагоди 100-річчя від дня народження і 80-річчя перебування в лавах Комуністичної партії, за активну життєву позицію, вірність комуністичним ідеалам, відданість трудовому народу, вагомий особистий внесок у відродженні й організаційно-політичному зміцненні Смілянської міської і районної партійних організацій Тамара Іванівна нагороджена Почесною Грамотою Центрального Комітету Компартії України.

Доля вела її непростими стежками. По її життю можна вивчати віхи нашої історії. Усі, хто знає Тамару Іванівну, називають її надзвичайною – за феноменальну пам’ять і знання. З вражаючою точністю вона називає історичні дати, свідком яких була, до найменших подробиць розповідає про події власного життя, рідного міста, країни за багато десятиліть.

Насамперед пригадує ту мить, коли побралися з Борисом. Останнього згодом призвали до армії. Проходив службу в місті, що розташоване на швидкоплинній Ангарі — Іркутську. Звідти влітку сорок першого виряджала свого судженого на війну проти гітлерівських загарбників. Дуже цінує свою родину, чоловіка Бориса Івановича, з яким разом прожили 63 роки, виростили і виховали трьох дітей, пишається тим, що той мав золоті руки і що завдяки йому у Смілі вперше з’явилося світло. До речі, їх подружня пара першою у Смілі урочисто відзначила «золоте»весілля.

Зі щемом на серці згадує Тамара Іванівна і про брата Бориса Івановича Олексія, котрий до війни працював на машинобудівному заводі. Загинув під час визволення Білорусії. Тамара Іванівна досі трепетно зберігає пожовтілі «трикутнички» із штампом «Польова пошта». «Якби ноги мої ходили, — говорить вона, — то неодмінно поїхала б на могилу Олексія…».

Пам’ятні дати та знаменні події у житті Тамари Іванівни можна рахувати не тільки роками, місяцями і днями, активною діяльністю в місцевій парторганізації, чи пропагандою «Робітничої газети», а і барвистими оригінальними своїми творіннями, вишивками: сорочками, подушками, серветками, рушниками.

+

Мимоволі пригадується той день коли до неї додому завітали представник міської влади і гість з Голландії. Останній, побачивши казковий дивотвір Тамари Іванівни, став на коліна і скрупульозно роздивлявся кожну вишивку. «Хтось думає прозою, хтось — віршем, а я гострою голкою життя собі вишиваю», — пожартувала тоді доброзичлива хазяйка.

У її доробку — не одна сотня вишивок малої форми, рушників, портретів Тараса Шевченка, Лесі Українки, інших митців. Частина з них роз’їхалася не тільки по Україні, а й по всьому світу. Вона не прихильник персональних виставок, та натомість її вишиванки зберігаються в приватних колекціях і музеях України, Голландії, Болгарії та інших країн. Є що показати їй і в своїй оселі, де не можна відірвати очей від рушників, скатертин, серветок.

Пам’ятний для Тамари Іванівни був відпочинок у Болгарії, де випадково взяла участь у конкурсі образотворчого мистецтва. Її вишивка відразу привернула увагу прискіпливих організаторів дійства. Під бурхливі оплески нашій землячці вручили головний приз.

Пам’ятає, як ще за радянських часів вона вишила гарну сорочку своїй «половинці». Надів її Борис Іванович у день відкриття Черкаського краєзнавчого музею, неабияк здивувавши присутніх. А тодішній керівник області Іван Кіндратович Лутак аж сплеснув у долоні, мовляв, яка красива вишиванка. Потім підійшов до Тамари Іванівни й потиснув руку…

Окрім вишивання, юбілярка залюблена у квіти. Квітникарка постійно займала перші місця на виставках «Дари природи», що проводились восени в парку культури та відпочинку. І на сьогодні її розарій приваблює різнобарв’ям.

Тамара Іванівна щороку до Дня міста, Дня Перемоги та інших свят вишиває тематичні картини, серветки, рушники. На них хрещатими рядочками «пише» пам’ятні дати, вірші про рідне місто, імена земляків, які уславили його своїми подвигами, працею, досягненнями. Ці рукотворні вироби – своєрідна історія Сміли.

Тамара Іванівна Гаєнко багато років свого життя присвятила школі, тому вона користується повагою не тільки серед партійців, жителів міста, ветеранів, а і серед школярів, яких завжди радо зустрічає у себе вдома.

 

Її любов до дітей, своєї родини, чуйність і повага до людей, до праці, щирість, доброзичливість є зразком до наслідування.

Тож, побажаємо дорогій Тамарі Іванівні у її сторічний ювілей від всіх рідних, товаришів по партії, знайомих, від мешканців Смілянщини, доброго здоров’я, родинного затишку, турботи і поваги.

Прес-служба


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях