Цей день в історії Великої Вітчизняної війни. 75 років тому Черкащину було визволено від фашистських загарбників (22.09.1943 – 10.03.1944)


Визволення населених пунктів Черкащини

22.09.1943

– Драбів

23.09.1943

– м. Золотоноша

27.09.1943

– селище Чорнобай

12.12.1943

– м. Чигирин

14.12.1943

– м. Черкаси

06.01.1944

– м. Жашків

10.01.1944

– м. Кам’янка

24.01. – 17.02.1944

Корсунь-Шевченківська битва

27.01.1944

– м. Шпола

28.01.1944

– м. Звенигородка

29.01.1944

– м. Сміла

31.01.1944

– м. Канів

10.02.1944

– м. Городище

11.02.1944

– м. Корсунь- Шевченківський

17.02.1944

– селище Лисянка

05.03. – 17.04.1944

Умансько-Ботошанська операція

07.03.1944

– селище Маньківка

09.03.1944

– селище Катеринопіль

09.03.1944

– м. Тальне

09.03.1944

– м. Христинівка

10.03.1944

– м. Умань

10.03.1944

– м. Монастирище

 

В березневі дні ми відзначаємо 75  річницю визволення Черкаського краю від німецького агресора. 10 березня 1944 року завершилися бої в краї, коли останній недобитий окупант перетнув, рятуючись, межі Монастирищенського району. Чорна ніч фашистської неволі, яка висіла над краєм 930 днів, канула у вічність.

Визволення Черкащини розпочалося восени 1943 року. Цілих півроку потрібно було нашим військам, щоб повністю визволити від ворога територію Черкащини. Війська 47-ї армії  22 вересня 1943 року  звільнили Драбів, Чорнобай. 23 вересня воїни Сталінградського корпусу звільнили Золотоношу. Два місяці йшли виснажливі бої за Черкаси і 14 грудня Черкаси було звільнено. Мужність і героїзм виявили представники 120 національностей і всіх родів військ.

Відразу після визволення Черкас постало питання про визволення Сміли. Тут гітлерівці мали значні резерви. В одному з радянських архівів зберігається директива ОКВ №63 (так називали найважливіші оперативно-стратегічні документи німецького верховного головнокомандування) від 24 грудня 1943 року, в якій вказано: «…вжити всіх заходів для безперебійного руху на залізниці Знам’янка – Бобринська – Цвіткове – Вапнярка, яка забезпечує нам вихід на захід». Бої за Смілу вела колишня 373-я стрілецька дивізія (командир К. І. Сазонов). На той час це було одне з загартованих у боях з’єднань радянської Армії. З архівних документів також відомо, що армії активно допомагало населення Сміли, особливо залізничники, які врятували паравозо-вагоноремонтний завод (нині – Смілянський електромеханічний ремонтний завод). 29 січня 1944 року навальним ударом 1237-й стрілецький полк визволив Смілу і станцію ім. Т. Г. Шевченка.

Після звільнення Сміли наступ наших військ продовжився. 30 січня 1235-й стрілецький полк звільнив важливий вузол німецької оборони – с. Ротмистрівку, де знаходився аеродром противника. Удар був стрімким, німці не встигли підірвати аеродромні споруди. Далі 1237-й та 1239-й стрілецькі полки звільнили села Смілянщини.

Велике угрупування німецько-фашистських військ було зосереджено в районі м. Корсунь-Шевченківського. На площі близько 10 тисяч квадратних кілометрів було зосереджено у німців 9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС «Вікінг» і моторизована бригада «Валонія», окремий танковий батальйон і 6 дивізій штурмових гармат. Зазначені формування ворога налічували близько 80 тисяч солдат і офіцерів, які були озброєні гарматами, мінометами, артилерійськими установками, танками. Проаналізувавши становище, що склалося, Ставка поставила перед 1-м і 2-м Українськими фронтами завдання завдати з двох напрямків потужних ударів під основу Корсунь-Шевченківського виступу і з’єднатися в районі Шполи.

24 січня розпочалася операція на Корсунському напрямі, яка називалася Корсунь-Шевченківською битвою, або «Українським Сталінградом». Аби дезорієнтувати гітлерівців, операцію було розпочато дещо раніше запланованого. Стрімкий наступ військ 1-го і 2-го Українських фронтів примусив німців терміново перекидати танкові з’єднання з Кіровоградського напряму, щоб перешкодити утворенню Корсунь-Шевченківського «котла». Однак механізовані підрозділи 20-го гвардійського корпусу генерала І. Г. Лазарєва не тільки відбили атаки німців, а й 27 січня 1944 року визволили місто Шполу, 28 січня 1944 року – визволили місто Звенигородку і зустрілися з танкістами 233-ї бригади 6-ї армії.  Кільце замкнулося.

Та це була лише половина справи. Ворог неодноразово намагався здійснити прорив, на заклики і ультиматуми радянського командування для уникнення непотрібного кровопролиття - скласти зброю, відповідали відмовою і новими боями. Та все ж під час Корсунь-Шевченківської операції нашими військами 30 січня було визволено місто Канів, 10 лютого – Городище. Ставка Верховного Головнокомандування 12 лютого доручила маршалу Конєву керівництво військами для найшвидшого знищення Корсунь-Шевченківського угрупування. Одночасно були вжиті заходи по посиленню військ, що діяли на зовнішньому кільці в напрямку на Лисянку, і встановлення тіснішої взаємодії з військами 1-го Українського фронту.

Продовжуючи напружені бої, війська 2-го Українського фронту стиснули кільце оточення. 14 лютого війська 52-ї армії зайняли місто Корсунь-Шевченківський. Війська противника охопила паніка, особливо, коли стало відомо про втечу на літаках деяких німецьких генералів. На світанку 17 лютого німці, побачивши всю безнадійність свого становища, великими групами почали здаватися в полон. Маршал І. С. Конєв дозволив поховати військовополоненим з усіма військовими почестями генерала Штеммермана, якого застрелив інший генерал СС Гіллс біля села Журжинці Лисянського району. 17 лютого і селище Лисянку було звільнено. Тож 17 лютого з угрупуванням ворога було покінчено. За офіційними даними, в ході Корсунь-Шевченківської битви противник втратив 55 тисяч солдатів і офіцерів вбитими і 18 тисяч військовополоненими. 18 лютого Москва салютувала військам 1-го і 2-го Українських фронтів за успішне проведення Корсунь-Шевченківської операції. А 23 частинам і з’єднанням 1-го та 2-го Українських фронтів присвоєно почесні найменування «Корсунських», 6 – «Звенигородських». Тисячі радянських солдатів і офіцерів були нагороджені орденами і медалями, 86 присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1945 році відкрито музей Корсунь-Шевченківської битви, нині – Корсунь-Шевченківський меморіальний комплекс у складі Корсунь-Шевченківського історико-культурного заповідника.

З 5-го березня та 17 квітня тривала Умансько-Ботошанська операція, яка серед значних подій і перемог Другої Світової війни займає помітне місце і яка, врешті-решт, привела 10 березня 1944 р. до визволення Черкащини від німецько-фашистських загарбників. З усіх операцій саме ця була найважчою. Історія війн не знала більш широкої за своїм розмахом і складністю в оперативному відношенні операції, яка була здійснена в умовах повного бездоріжжя і весняного розливу рік. Ворог не чекав наступу.

Наступ здійснювався силами трьох фронтів. Було поставлено завдання – завдати удар з лінії Кіровоград – Звенигородка – Шпола в загальному напрямку на Умань, розгромити уманське вороже угрупування й оволодіти рубежем на лінії Ладижин - Гайворон – Новоукраїнка, а потім, розвиваючи наступ, вийти до Дністра.

Умансько-Ботошанську наступальну операцію доводилося проводити в дуже складних метеорологічних умовах, угрупування німців було дуже великим. Та рішучий наступ не дав добудувати гітлерівцям довготривалу оборонну лінію. 6-7 березня для форсування р. Гірський Тікич, що має стрімку течію і скелясті береги висотою до 40 м та ширину до 30 м, радянські воїни в крижаній воді побудували 11 мостів і 2 переправи. 7 березня було визволено Маньківку. 7-8 березня розгорівся бій в районі станції Поташ Маньківського району. Це була одна з найбільших танкових битв всієї Другої Світової війни, за деякими даними, з обох боків зійшлися сотні бойових машин, близько тисячі. Червона армія здобула перемогу, причому тут були захоплені грандіозні трофеї. Про них згадується в багатьох матеріалах.

Протягом 8-9 березня війська 2-го Українського фронту, що наступали на уманському напрямку, просунулися у глибину до 30 кілометрів, 9 березня було визволено Христинівку, Тальне, Катеринопіль. Та Умань німецьке командування оголосило «фортецею», яку наказувалося утримувати навіть у випадку оточення. Гітлерівці встановили вогневі точки на дахах будинків, у підвалах, на вулицях, на околицях міста розташували важку артилерію – чинили сильний опір радянським військам. Одними з перших пробилися до Умані  частини 73 стрілецького корпусу генерала П. Ф. Батицького, 29-й танковий корпус теж дійшов до Умані. На аеродромі були захоплені навіть ворожі літаки. Звільняла села Уманщини 4-а гвардійська армія, начальником штабу був наш земляк К. М. Дерев’янко, якому, до речі, довелося поставити крапку в Другій Світовій війні.

10 березня 1944 року о 1-й годині 30 хвилин місто Умань повністю перейшло в руки радянських військ. А до кінця для вони оволоділи селами Тальянки, Легедзине, Доброводи, містом Монастирище. Черкащину було повністю визволено. Умансько-Ботошанська операція продовжувалася, але вже не на території сучасної Черкаської області.

За неповними підрахунками, на території Черкащини буо знищено понад 120 тис. осіб цивільного населення. У містечку Умань, в якому до війни нараховувалося трохи більше 50 тис. мешканців, у Сухому яру гітлерівці розстріляли понад 25 тис. цивільних. Окрім того, щодня в Уманському таборі для військовополонених, у т. зв. «Уманській ямі» гинуло 60-70 полонених. Під час окупації на Черкащині було знищено більше десяти сіл.

Слід згадати, що в роки війни у Черкаському краї з окупантами боролися також члени 30 організацій і 39 підпільних груп, 24 партизанські загони, 2-га Українська партизанська бригада, діяло 4 районних і один міжрайонний антинациські центри Опору. До боротьби з окупантами включалися всі – партійні й безпартійні, віруючі й невіруючі, чоловіки, жінки і навіть підлітки. Рух Опору на Черкащині об’єднував до 15 тисяч патріотів. Очолювали їх, зокрема, в Холодному Яру П. А. Дубовий, І. М. Боровиков, Е. Р. Петров; в Корсунь-Шевченківському районі активно діяли загони П. М. Могильного, М. О. Дудченка; на Смілянщині – загін ім. Пожарського (командир Д. Горячий); у Кам’янському районі – партизанський загін ім. Ворошилова (командир А. С. Куценко); на Тальнівщині організатором підпілля був Кузьма Гриб та багато інших повстанців наближали визволення Черкащини від окупантів.

Чим далі в глибину років відходять героїчні і трагічні події війни 1941 – 1945 років, тим величніше постають перед людством подвиги воїнів-визволителів та наших славних земляків.

Вічна слава, вічна пам’ять героям!


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях